Читати книгу - "Полум'яна 3, Маїра Цибуліна"

Ранок видався дуже сонячним, хоча вчорашній день з примхами природи видався для віконтеси Крекстон дуже неприємним, і вона вважала, що наступний день буде таким же гидким, як і попередній. Хоча сонечко яскраво світило у вікно на вулиці був моторошний мороз, тож жінка не поспішала вилазити з теплого ліжка. Вона насолоджувалась затишком, що панував у подружній спальні, де вона зі своїм чоловіком провели не одну безсонну ніч. На її обличчі грала загадкова усмішка та очі сяяли від солодких спогадів, поки вона ніжилась у величезному ліжку, чекаючи, коли Бертольд принесе їй солодких булочок.

У каміні яскраво горів вогонь, створюючи умиротворену обстановку в кімнаті. Жінка дуже любила інтер'єр їхньої спальні, який відповідав усім її уявленням про ідеальну опочивальню чоловіка та дружини. Вона саме милувалася блакитними фіранками над величезним вікном, коли її чоловік повернувся з гарячою випічкою, щойно з печі.

- Ну, і де ж твій небіж, любий?! - надувши губки, примхливо запитала Марджі, зручно вмостившись на численних подушках. - Я спеціально прикрасилася для нього сьогодні, а ти знаєш, як мені важко це робити з кожним днем.

- Він скоро з'явиться, кохана, не переймайся так через дрібниці. Краще з'їж булочку, солодка моя, - простягаючи жінці смачну випічку. - Тобі шкідливо сердитися, адже ти сама знаєш. Нашій маленькій донечці це не подобається, солодка моя, - торкнувшись величезного живота дружини, Бертольд почав сюсюкати до їхньої ще не народженої дитини.

- А нашому маленькому синочку не подобається, що його змушує чекати їх власний дядечко, - стала сперечатися з чоловіком Марджі, також доторкнувшись свого великого живота, насолоджуючись дивовижним смаком свіжоспеченого десерту, що тануло в роті.

- Мила, скільки тебе треба переконувати, що там у тебе спить тендітна крихітка, наша маленька дівчинка, Ангелія Марі Луїза, - продовжив наполягати віконт Крекстон, при цьому дуже лагідно, не бажаючи засмучувати свою кохану дружину, - з янгольською посмішкою і з чарівними очима, як у її матінки.

- Любий, а скільки мені треба тебе переконувати, що тут у моєму животику спочиває крихітний малюк, маленький хлопчик, Антуан Малкольм Луїджі, майбутній віконт Крекстон, з упертим характером і з хтивими очима, як у його батюшки. І, можливо, що навіть майбутній герцог, якщо його дядечко, нинішній герцог не одружиться і не матиме законного спадкоємця. А якщо брати до уваги всі твої слова, то це ніколи не станеться. Такий запеклий холостяк і ловелас дорожить своєю свободою настільки, що не хоче втрачати її задля забезпечення себе законним сином.

Бертольд хотів перешкодити словам дружини, але цієї хвилини у двері їх спальні постукали, і після його згоди увійшов дворецький, повідомляючи, що його найсвітліший лорд прокинувся і готовий побачити своїх родичів.

- Нарешті його високородна світлість зволів підвестися і хоче побачитися з його смертними родичами, - розлючено стала голосити жінка, коли двері за слугою зачинилися.

- Ну, що ти, Марджі, не злись ти так на дурного пустуна. Нехай йому і тридцять сім, але він, як і раніше, дуже безвідповідальний пройдисвіт. Ось, побачиш після знайомства з ним твоя думка кардинально змінитись на краще. Ти будеш зачарована його галантністю та чемністю у зверненні до прекрасної статі.

- Ох, Берні, Берні, відчуваю я, що після нашого знайомства з твоїм племінником залишуся з ще гіршою думкою про нього, ніж зараз, - заголосила Марджі, утримуючи свій величезний живіт рукою, намагаючись встати з ліжка, яку підтримував з іншого боку коханий чоловік і батько її майбутньої дитини.

І віконтеса Крекстон не помилилася у своєму передчутті, коли у вітальні вона побачила родича свого чоловіка.

- Ви? – її очі полізли на лоба.

- Ви? Як! Не може такого бути! Це ви, місис Невістон? – очі герцога Ештона також полізли на лоба, побачивши дружину його дорогого дядечка. - Ви дружина мого дядька Берні?

- А Ке...ккет... а До...дор... знає, що ви тут? - заїкаючись запитала Марджі, її подиву не було меж.

- Так, Кетрін уже знає, що я тут. Чи краще до неї тепер звертатися як до місис Дороті Стокмі, чи не так? - Поки віконтеса Крекстон з відкритим ротом продовжувала неналежно вирячитися на чоловіка, той продовжив:

- Ваша милість, люба Меггі, це, мабуть доля - бути вам моєю тітонькою. Ви, звичайно, уникнули цієї долі майже шість років тому через втечу вашої норовливої племінниці, але після довгих років поневірянь по чужих землях ви все-таки стали моєю тітонькою, вийшовши заміж за мого улюбленого дядечка.

- У долі химерне почуття гумору, ваша світлість, - єдине, що зуміла з себе видавити жінка, сідаючи на софу.

- Про що це ви? – здивувався дивній поведінці дружини та племінника віконт Крекстон. - Ви знайомі? Крім того, ти так звертаєшся до бідної дівчинки, дорогої племінниці моєї Марджі, ніби багато чув про неї.

- Чув не те слова, дядьку, - Річард хмикнув, усміхаючись саркастичною посмішкою. - Краще говорити – знайомий. І не просто знайомий, а дуже близько знайомий. Так близько, що від нашої з нею близькості у нас є ….

- О Боже! - Бертольд здогадався, про що натякав його племінник. - Роберт - твій син!? – Це його вразило. - Ну звичайно! Як я раніше сам не здогадався! Ви з ним одна особа! Ні, звичайно, я відразу помітив його схожість із тобою. Тільки тоді я не міг і уявити, що ти приклав руку до його народження, бо, знаючи твій смак, ніколи б не повірив, що тебе спокусила така непоказна сіра мишка, якою є бідна дівчинка. Ой, який я йолоп! Доречніше в цьому випадку сказати - не руку, а ту штуку, що приносить стільки задоволення.