Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Ось, як?– хмикнула я.

– Так, дякую, товаришу по чарці, як неочікувано, мені пасує під футболку!

– Як знала.

Ми розсміялися, і він простягнув троянди мені.

– Скотч будеш бухати – згадуй старого Вінса, моменти наших витівок... Ну, все, я починаю ревіти...

– Ну, на скотч можеш приходити, звісно... Хоча, врахуй: я тепер мамка.

– Ти тепер заміжня мамка, я з такими не п'ю.

– Ах ти сволота.

– Та годі, годі... хоча...

– Дурилка.

Я штовхнула його, він розсміявся, перехоплюючи мою руку, легко її погладив і глянув на мене, усміхнувшись, що сходить із губ.

– Я дуже радий, що ти подорослішала. Що ти була готова до цього.

– Ну, тобі теж можна.

– Можна. Але я поки що не готовий.

– У будь–якому разі, я дуже рада, що ти тут. Проходь, їж, танцюй, пий.

– Я тебе викраду для танцю.– пообіцяв він.

– Буду чекати.

Він чмокнув мене в щоку.

– А насправді ти дуже навіть сексі у цьому... – киваючи на мій костюм почав він. – Хай би що це було.

– Тихіше, ковбою, вона заміжня. – вліз Кріс, обійнявши мене.

Вони потиснули один одному руки.

– Вітаю з цим тебе в першу чергу. – сказав Вінс.

Кріс усміхнувся.

– Дякую.

– Шаферу слово, Шаферу слово! – кричав Метт, хапаючи келих. – У мене тут якраз народився такий маленький... рожевощокий... схожий на мене, такий самий прекрасний, красивий і красномовний... Тост! Давайте жахнемо, панове, за прекрасну наречену, за гарного нареченого! За приголомшливу дівчину Джек, яка з першої ноти вгадує Be My Baby, боже, та я б сам з такою одружився, цінуй братику, ну й звісно ж за нареченого Кріса, кращого друга, брата і тепер уже чоловіка... – текст лився рікою, і він говорив без угаву, це було чарівно. – Ми з дітьми вас любимо, старше покоління затуліть вуха, наречені, команда: лижіться! – він підняв келих.

За столом підтримали:

– Лижіться!

Ми легко причмокнулися і продовжили їсти. Перед розрізанням торта ми пішли потанцювати, спершу ми трохи тупцювали з Крісом, потім з Монті, а потім, коли почала грати Another One Bites the Dust, і Вінс потягнув мене танцювати. Ми дуркували, плескаючи в ритм. * я уявляла, як ми танцюємо в синхроні, і гості регочуть, плескаючи нам, а самі ми з кислими пиками продовжуємо своє недодиско * І ви знаєте, борючись із диким дежавю, я маю вам сказати, що все ледве не вперше в житті, (гаразд, мені ніяк не забути поцілунку під AJR), у моїх фантазіях було не так і далеко від правди.

Після весілля минуло півтора місяця. День мого народження минув швидко, я не хотіла свята, тож ми просто випили вдома. На якийсь час я перестала фіксувати найменші зміни у своєму житті, за цей час я пішла з архіву, допомогла Ві знайти квартиру і кілька разів провідати Чарлі і Дарлінґ. У матері був день народження, і ми з Ві були удостоєні честі бути присутніми на святкуванні її іменин. Оскільки вона не визнає, що вже бабця двом дітям, та й узагалі їх не сприймає, вона так само вважає себе молодою і привабливою жінкою. Спробувала вправити мені мізки, кілька разів насварила Ві за поставу за столом. Батько, напрочуд, був тихим, і просто обійняв нас під час зустрічі та проводив у машину після закінчення свята.

Малі вчора відзначилися: Джинні розбила вазу, а Олівер почав чіплятися з розпитуваннями. Ми сиділи у вітальні, дивилися телик, і тут він, повертаючись до мене, запитує:

–Мамо, а як діти з'являються?

Кріс і я витріщилися одне на одного.

– Ем... Ти знаєш... це важко пояснити, але ти дізнаєшся, коли підростеш... – погладжуючи його по голові, відповіла я, ось, знала ж, що не відбудуся цією відповіддю, але все одно сподівалася.

– Мартін сказав, що якщо хлопчик чхне на дівчинку, у неї будуть діти. – продовжив Олівер. – Але я чхнув на Аманду вчора і нічого. Він збрехав. Я б не хотів, щоб у Аманди були діти, тоді мені доведеться одружитися. А мені подобається Лоліта і Стейсі, але хто більше не знаю.

– Ну, діти, безумовно, не від чхання з'являються, дорогенький.– я усвідомила, що погладжування перетворюються на поплескування, і скоро я реально штовхну його по макітрі, тож поквапилася прибрати руку.

– А як? – не вгамовувався він.– Це щось у животику, так? У хлопчика і у дівчинки, і якщо це поєднати...

– Так! – енергійно відповіла я, сподіваючись, що він змінить тему, бо мені було дуже ніяково, їй богу, я начебто почервоніла... – Ти маєш рацію. Так і є...

– А це боляче?

– Що боляче?

– Ну... з'єднатися... якось.

– Ем... – я штовхнула ногою Кріса, який саме реготав у свою долоньку, і насупилася, їй богу, якщо він не буде мені допомагати, в свою долоньку він збиратиме власні зуби! – Ні, милий, це не боляче.

ТІЛЬКИ НЕ КАЖИ "НАВІТЬ ПРИЄМНО" ТІЛЬКИ НЕ КАЖИ. МОВЧИ. МОВЧИ. ВДИХ, ВИДИХ.