Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Це був звичайний день. Ніби. Дощ стукав по шибці, в класі пахло вогкістю курток і гарячим чаєм із термоса. Я навіть забув, що сьогодні оголошення результатів конкурсу — того самого, куди вчителька без попередження відправила мій малюнок.

— Ти не проти? — спитала вона тоді. — Це просто конкурс для юних художників. Але твоя робота має щось… справжнє.

Я знизав плечима. І погодився.

І от — дзвінок. Ми сиділи в класі, коли до нас зайшла завуч. У руках — список. І усмішка.

— У нас є переможець, — сказала вона. — В обласному конкурсі. І це… — вона подивилась на мене, — …ти.

Усередині все завмерло. Мить — ніби не мить, а вічність. Потім — подих. Потім — погляди. Плеск. І... мама, яку викликали телефоном, прийшла за кілька хвилин.

Вона увійшла, ніби трохи розгублена. А коли дізналася, її очі заблистіли. Вона сіла біля мене, взяла за руку, і прошепотіла:

— Я знала. Просто… знала.

Тоді я вперше відчув: те, що любиш — справді має сенс. Навіть якщо довго це бачить тільки мама. Навіть якщо воно починається з нічного міста й світла у вікнах.

Того вечора я отримав диплом. І коротку рецензію — рукою серйозної художниці, яка написала:

"Це — талант. І серце. Продовжуй."

Я зберіг ті слова. І продовжив.

---