Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Після того дня щось змінилось.

Ні, я не став зіркою. Не почали падати з неба пропозиції чи нові перемоги. Але всередині мене — там, де колись жила тиха мрія — з’явився голос. Твердий, але ніжний. Він казав: "Ти можеш. Продовжуй."

Я почав малювати більше. Інколи — до пізньої ночі, при настільній лампі, поки мама читала книгу поруч. Інколи — в зошиті з алгебри, коли урок йшов фоном, а уяву несло кудись далеко. У місто дощу. У ліс кольору акварелі. У очі незнайомця, який ніс у собі історію.

Я почав шукати себе у кожній лінії. І водночас — ділитися тим, чого не вмів сказати словами.

Мама купила мені новий блокнот. Твердий переплет, щільний папір. На першій сторінці вона написала: "Це твоя подорож. Я з тобою — на кожному кроці."

Іноді я боявся, що натхнення зникне. Що це був випадковий успіх. Але щоразу, коли руки опускались, я згадував той день: дощ за вікном, запах термосного чаю… і очі мами, які світяться так, ніби весь мій світ у них знайшов підтвердження.

Можливо, так і було.

Бо кожна мрія — це не лише про тебе. Це ще й про того, хто вірив у тебе до того, як ти сам наважився вірити.

---