Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

— Вдягни маску, — невдоволений голос батька висмикнув мене з думок, в яких я рятувалася від атмосфери, що панувала, усередині карети.

Сьогодні вперше лорд Браер вирішив відвідати захід сезону і супроводити мене на нього, як мав робити весь цей час. І саме сьогодні це стало для мене ще тим випробуванням.

— Ми ще не приїхали, — відгукнулася я, роздивляючись густий зелений ліс, через який нас везла карета.

Ардашта залишилась за спинами. Сьогодні захід влаштовував один з віконтів у своєму заміському маєтку на березі великого лісного озера. І дорога до нього була довгою.

— А я сказав — вдягни маску, — повторив голова роду.

Після вчорашнього дійства з кіньми, він майже не говорив до мене. І це тішило. І від цього не хотілося відмовлятися через власну впертість.

Зітхнувши, я покрутила в руках тонку маску в біло-смарагдових кольорах і притулила її до обличчя. 

— Так краще, батьку?

Я почула шелестіння тканини, це він повернувся до мене.

— Так.

Це було останнє, що я почула у тій кареті. Ми ще довго їхали у тиші. Я насолоджувалася краєвидом з вікна і рахувала вдихи та видихи. Поки карета не почала повертати, а потім у вікні з’явилося те саме величезне озеро з дзеркальною поверхнею. Триповерховий маєток з біло-рожевого каміння на березі здавався на фоні водойми дитячою іграшкою — не більше!

Тоді лорд Браер знову звернувся до мене:

— Поводься гідно, Емілі. Не змушуй мене червоніти.

Це пролунало настільки дивно, що я ледве не розсміялася. В останню мить лише згадала, що обіцяла сама собі і сестрам не дражнити батька сьогодні, і першою вийшла з карети, яка зупинилася біля мармурових сходів.

Нас зустріли і майже одразу провели широкими коридорами до танцювальної зали, в якій вже лунала некваплива тиха музика. Бал-маскарад ще не почався, гості розважалися розмовами та напоями, хтось блукав приміщенням, роздивляючись велику кількість гобеленів на стінах. 

— Не відходь на мене, — наказав лорд Браер, варто нам було зробити крок у залу з невисокою стелею та десятком важких світильників під нею. 

Я не відповіла, озирнулася, в пошуках знайомих облич.

Помітила Луїзу у компанії інших леді, сьогодні дівчина вдяглася у чорно-золоті кольори і розпустила темне волосся. Маску на довгій ніжці вона тримала в руках.

Побачила старшого лорда Шерве, которий розмовляв з графом, за якого батько хотів мене видати заміж. А от його сина ніде видно не було. Як і принца Ретільванії. 

Я насупилася, та замислитися з цього приводу не встигла, бо знайшла поглядом людину, яку насправді шукала тут.

Гідеон Браер стояв біля вікна, тримав в руках келих і оглядався. Він помітив мене за мить і скинув брови. А я хитнула головою і кивнула в бік батька, який поки не квапився залишити мене саму.

А за мить він вже згадав, нащо поїхав на чергове свято сезону.

— Ходімо, — короткий наказ в мій бік. 

Батько навіть не озирнувся, не чекав поки я зрозумію його та підхоплю білу спідницю сукні. Він вже неквапливо йшов залою, а мені довелося ледве не бігти, щоб наздогнати його.

І звісно ж лорд Браер йшов до графа. 

— Лорде Гувін, — він зупинився поряд з батьком Крістіана і навіть не поглянув у його бік. Не привітав.

І хто кого зараз змушує червоніти?

— Лорде Гувін, — повторила я привітання, зупинившись позаду батька. — Лорде Шерве.

Обидва чоловіки кивнули мені і повернулися до голови роду.

— Давно вас не було видно на святах, Майлзе, — з легкою посмішкою почав розмову граф, наче вони з батьком досі були добрими друзями. 

— Були інші справи, — коротко відповів той, досі не привітавши лорда Шерве. — А зараз з’явилася справа і тут. Графе, я б хотів поговорити з вами. Без свідків.

Чесно, зараз мені захотілося провалитися крізь підлогу від сорому. 

— Звісно, — Фред, здавалося, не помічав нічого дивного. Змахнув рукою, запропонувавши пройтися залою. — Я знаю місце, де нас ніхто не потурбує. Та сподіваюся, що ви не збираєтеся обговорювати справи на святі. Для цього є більш доречні місця.

— Ні-ні, що ви, — тон батько пом’якшав. — Я хотів обговорити…

Обидва лорди неквапливо пішли геть. І якщо граф озирнувся і кивнув лорду Шерве, то мій батько навіть по мене забув.

— Я щиро перепрошую за все це, лорде Шерве, — промовила я, повернувшись до батька Крістіана. — Гадки не маю, що найшло на мого батька.

Чоловік відповів мені з м’якою посмішкою, від якої помолодшав років на десять.

— Не всі дії своїх батьків ми можемо прийняти та пояснити, леді Браер. Вам нема через що перепрошувати.

Від його відповіді стало трохи легше. Я кивнула.

— Дякую, лорде Шерве. Перепрошую, та я теж вас полишу.

— Насолоджуйтеся, святом.

Та про це я поки навіть не думала. Знайшла поглядом Гідеона, біля якого вже з’явилося кілька леді. Їхній сміх було чутно здалеку.