Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

Перетнула залу, наблизилася і кивнула родичу, зупинившися за спинами жінок:

— Гідеоне.

— Перепрошую, леді, — посмішка на чоловічому обличчі здригнулася, — я маю поговорити з сестрою.

— Ви ж пам’ятаєте, що обіцяли мені танець, лорде Браер, — стрільнула поглядом з-під густих вій одна із дам.

— Звісно, леді Дейлет, — чемна відповідь від брата.

І за мить він вже опинився поряд, підлаштувався під мій крок.

— Не думала, що ти тут з’явишся, — тихо промовила я. 

— В сенсі? — Гідеон здивовано поглянув на мене. — Я ж тобі вчора написав.

— Написав? — настала моя черга дивуватися. — Листа від тебе не було.

— Я посилав хлопчину з заїжджого двору, в якому зупинився, він казав… Батько!

— Він перехопив твого листа, — зітхнула я, зрозумівши, що коїться. — Тобто він знає все, що ти там написав. 

— На щастя, там я сказав лише те, де зупинився. І що буду присутнім на цьому святі, — Гідеон зупинився і зробив крок до вільного вікна, яке прикрашали важкі бордові штори. — Як справи вдома?

— Вчора він продав майже всіх наших коней, — пробурмотіла я. І коротко переказала події того дня. Брат супив брови і невдоволено хитав головою. А потім посміхнувся: — Ну хоча б ти залишила Буревія. Хоча б одна гарна новина.

— На тлі всіх інших — так, — погодилася я. — На коли тобі призначили аудієнцію?

Варто було цьому питанню пролунати, як настрій брата спаскудився.

— Через три тижні, — відповів він. 

— Це ж кінець сезону! Не повірю, що в короля немає часу на коротку зустріч з тобою.

Гідеон зітхнув:

— Тому я хотів попросити в тебе допомоги.

— В мене? Ти хочеш, що я поговорила з кронпринцом?

Брат кивнув:

— Нам треба прискорити весь цей процес. Наскільки я бачив, батько зараз спілкується з графом. Як гадаєш, з якого приводу?

Його слова змусили мене здригнутися.

— Варіанта два. Або з приводу одруження на мені, або через те, що ми дізналися одну таємничку.

— Навіть не знаю, яка з цих тем була б кращою, — пробурмотів Гідеон. А потім струснув головою і спитав: — То що, спробуєш через принца домовитися про більш швидку аудієнцію?

— Звісно, — я озирнулася. — Якщо він сьогодні з’явиться на святі.

— Я бачив королівську карету. Якщо це не його величність сьогодні прибув на захід, то в тебе буде можливість.

— Або ні, — промовила я, помітивши, як в наш бік рухається Майлз Браер.

Батько йшов швидким та впевненим кроком. Про те, що у звичайному житті він часто прибігав до допомоги тростини, зараз нічого не говорило. А от вираз його обличчя був дуже красномовним.

— Емілі, я забороняю тобі спілкуватися з цією людиною, — його шипіння стало чутно ще до того, як Майлз Браер опинився поряд.

— І я радий бачити вас, батьку, — відповів замість мене Гідеон, коли чоловік зупинився навпроти мене. — Нарешті ви знайшли час, щоб відвідати бодай один захід цього сезону.

Майлз Браер наче не почув цих слів, схопив мене трохи повище ліктя і потягнув в бік. Його пальці з силою стискали мою руку, але я мовчала. Мовчала доти, доки батько не відпустив мене.

— Вашу поведінку бачила більшість аристократів, — промовила я, випроставшись і поглянувши на батька. 

— Не мою, а твою, — злість вихлюпнулася у мій бік. — Ти не маєш жодного права спілкуватися з цією людиною. Зрозуміла?

— «Ця людина» — мій брат, — різко відгукнулась я. — Те, що ви відмовилися від нього, цього не змінює. І сьогодні свято, коли всі один з одним спілкуються. Тому я не бачу і не розумію тієї проблеми, яку ви намагаєтеся створити, батьку.

Лорду Браер знадобилося кілька миттєвостей, щоб вдихнути та повільно видихнути. Здавалося, що таким чином він знаходить вихід для своєї люті. А потім…

— Я домовився з графом, — його слова вдарили мене, — за два тижні ти виходиш за нього заміж.

Він змовк. Губи не рухалися. Та ці слова раз у раз продовжували повторюватися у вухах. Знову і знову. І знову.

— Що?.. — тільки і змогла видихнути я, відступила на крок.