Читати книгу - "Ловець снів"

— Босе! — голос Дефореста звучав не просто засмучено, він палав гнівом.

— Повторюю, повторюю, повертаємось на базу, «Синя групо», повертаємось…

Вибухом його втисло в сидіння, «Чинук» підкинуло вгору, як іграшку. Крізь страхітливий гуркіт він почув, як Тоні Едвардс, сиплючи прокльонами, бореться з ручкою керування. Позаду пролунали крики, але, хоч багато хто з команди був поранений, вони втратили тільки Пінкі Брайсона, який на момент вибуху визирав із дверей і випав з гелікоптера, коли його накрила ударна хвиля.

— Тримаю, тримаю, тримаю! — волав Тоні, але минуло секунд тридцять, перш ніж він дійсно вирівняв машину. Овену ці секунди здалися годинами. Гімн загону перестав грати в навушниках, що не віщувало нічого доброго про Конка і хлопців у «Синьому-2».

Тоні різко розвернув Синього Лідера, й Овен побачив, що плексигласове лобове скло тріснуло у двох місцях. За спиною хтось продовжував кричати. Як з’ясувалося, Маккавано якимось чином утратив два пальці.

— Хай йому грець! — пробурмотів Тоні. — Босе, ви врятували наші дупи. Дякую.

Овен не почув. Він дивився на залишки корабля, який розвалився щонайменше на три частини. Сказати точно було важко, тому що над ним літало всіляке лайно і повітря наповнилося червонувато-коричневим туманом. Трохи легше було роздивитись рештки вертольота Дефореста. Він лежав на боці в спіненій грязюці. Біля лівого борту довгий шматок розламаного гвинта плавав у воді, як гігантське весло байдарки. Ярдів за п’ятдесят[87] стирчали інші уламки гвинта, чорні, покручені лютою кулею жовто-білого вогню. Це були Конклін і «Синій-2».

Тріск і писк у радіо. Блейкі і «Синій-3».

— Босе, прийом, босе, бачу…

— Три, це Лідер. Наказую…

— Лідере, це Три. Бачу тих, що вижили, повторюю, бачу тих, що вижили з «Синього-4», троє… ні, четверо… Я спускаюсь…

— Відставити, Синій-3. Не спускатись. Повернутися на позицію плюс п’ятдесят… Відставити. На позицію плюс сто п’ятдесят. Один, п’ять, нуль. Виконувати негайно!

— Але, сер… бос, як же… Я бачу Фрідмана, чорт, він горить!

— Слухати мене, Джо Блейкі, — пролунав характерний рипучий голос Курца, який устиг вислизнути від червоної гидоти. «Неначе знав, що станеться», — подумав Овен. — Узяти дупу в руки й забратися звідти негайно! Або я гарантую, що наступного тижня ти замітатимеш верблюже лайно в спекотній країні, де заборонено алкоголь. Кінець зв’язку!

Синій-3 замовк. Два гелікоптери, що залишилися, повернулися на початкову позицію і відлетіли ще на сто п’ятдесят ярдів. Овен спостерігав за скаженою хмарою грибка Ріплі, яка по спіралі йшла в небо, і гадав, чи дійсно Курц знав, що станеться, чи послухався інтуїції? Вчасно вони з Блейкі відлетіли? Адже ті були заразні. Що б не говорили сірі чоловічки, вони були заразні. Овен не знав, чи виправдовувало це те, що вони тільки-но зробили, але вважав, що ті, хто вижив після катастрофи «Синього-4» Рея Дефореста, вже приречені. Або гірше: мутанти, які перетворюються на казна-що.

— Овене, — сказало радіо.

Тоні, піднявши брови, подивився на нього.

— Овене.

Зітхнувши, Овен рухом підборіддя перемкнувся на особисту частоту Курца.

— Слухаю, босе.

9

Курц сидів у «Кайові», газета все ще лежала в нього на колінах. І він, і Фредді були в масках, як і решта учасників штурмової групи. Напевне, навіть нещасні на землі досі не зняли їх. Можливо, від масок не було ніякого пуття, але Курц, який не мав ані найменшого бажання підхопити Ріплі, крім іншого, був іще й великим начальником, зобов’язаним подавати приклад підлеглим. Та й навіщо ризикувати? Що ж стосується Фредді Джонсона… Щодо Фредді у нього були плани.

— Слухаю, босе, — виголосив у навушниках Андергілл.

— Гарна стрілянина, ще кращий політ і відмінне мислення. Ти врятував кілька життів. Ми з тобою повертаємось у квадрат 1. Зрозумів?

— Так, босе. Зрозумів і ціную.

«І якщо ти в це віриш, — додав подумки Курц, — то ти навіть іще тупіший, ніж здаєшся».

10

За спиною Овена все ще надривався Кавано, але вже трохи тихіше. Від Джо Блейкі — нічого. Мабуть, він почав розуміти, чим загрожує золотаво-червонуватий вихор, якого їм, можливо, вдалось уникнути.

— Що там, салаго? — запитав Курц.

— У нас поранені, — відповів Овен. — Але в цілому обійшлось. Є робота для чистильників, там унизу каша.

В Овенових навушниках пролунало каркання — це був сміх Курца.

11

— Фредді.

— Слухаю, босе.

— Наглядати за Овеном Андергіллом.

— Добре.

— Якщо нам скоро доведеться піти — «Долині Імперіал», — Андергілл залишається тут.

Фредді Джонсон нічого не сказав, просто кивнув і продовжив керувати гелікоптером. Славний хлопака. Знає, на чиєму боці має перебувати, не те що дехто.

Курц знову повернувся до нього.

— Фредді, повертай нас до цієї Богом забутої крамниці і не шкодуй коней. Хочу бути там за п’ятнадцять хвилин до Овена і Джо Блейкі. Ще краще — за двадцять.

— Так, босе.

- І мені буде потрібен захищений супутниковий зв’язок із Шаєнном.

— Буде зроблено. О п’ятій.

— Краще о третій, салаго. Зроби о третій.

Курц відкинувся на спинку сидіння і став дивитися на сосновий ліс, що пропливав унизу. Так багато лісу, так багато тварин, немало й людей — більшість із них у таку пору року носять помаранчеве.

І через тиждень — може, навіть через сімдесят дві години — тут буде як на Місяці. Шкода, звичайно, але якщо чогось Мейну і не бракує, так це лісів.

Курц покрутив на пальці газетний трикутник. Якщо вийде, він хотів би, щоб Овен Андергілл надів його собі на голову перед тим, як випустить дух.

— Хотів, бачте, перевірити, чи нічого не змінилося, — тихо промовив Курц.

Фредді Джонсон, який розумів, що до чого, промовчав.

12

На півдорозі до магазину Ґосселіна, коли маленька в’юнка «Кайова» Курца вже перетворилася на ледь помітну цятку, погляд Овена завмер на правій руці Тоні Едвардса, яка стискала один ріжок Y-подібної ручки управління «Чинука». При основі нігтя великого пальця темніла тоненька,