Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

з другої половини XIII в., і їх тепер наведемо. Одну знаходимо у Карпінї — він каже про Канїв, що він erat immidiate sub Tartaris 32) i сї слова тяжко розуміти про ґеоґрафічну близькість, бо за Каневом Карпінї ще переїздив руське село і за ним вже гень гень — по пяти днях дороги стрів першу татарську сторожу; правдоподібно слова його треба толкувати так, що Канїв був під безпосередньою властию Татар. Другу вказівку знаходимо в Волинській лїтописи: вона згадує в службі Мстислава Даниловича князя Юрия Пороського, „що служив тодї Мстиславу, а перед тим Володимиру” 33). Очевидно, се був князь без князївства, а той факт, що він задержав собі титул пороського князя, дає нам розуміти, що на Поросю тодї руських князїв не було. Зрештою про Поросє й a priori треба найскорше таки думати, що тут, на татарськім пограничу, уставив ся такий суспільно-полїтичний лад, який ми бачили на сусїднїм Побожу. Карпінї зве місцевих старшин — з Канева й якогось другого города (за Росию) „praefecti”; каже, що в тім другім городї таким префектом був якийсь Алянин (?) на імя Міхей; але Татар, видко з того оповідання, в сих громадах не було, як не бачили ми їх в громадах західнїх.

Правдоподібно, в анальоґічних обставинах з Київщиною жила й Переяславщина. Але ся взагалї покривджена в історіоґрафії земля так мало про себе дає знати, що говорити про неї треба з особливою обережністю 34). Коли Данило їхав до Татар при кінцї 1245 р., він з Київа поїхав на Переяслав, ”і тут стріли його Татари” 35). Ся обставина, як і те, що лїтописець не згадав (як зробив про Київ), до котрого князя Переяслав належав — піддають гадку, що Переяслав і Переяславщина тодї князя не мали і залежали безпосередно від Татар. Пограничність сеї землї знов за сим би теж промовляла. Переяславських князїв по тім також не чувати, і можна думати, що й тут, як і в Київщинї, тільки часами появляли ся князї. Так в любецькім синодику перед тими путивльськими князями, про яких була вище мова, читаємо імена: ”князя Іоана Димитріевича переяславскаго и княгиню его Марію” 36). Правда, був кн. Іван Дмитрович в Переяславі суздальськім (остатнїй князь на сїм столї, умер 1302), але що суздальських князїв в сїм синодику взагалї не видно, то насуваєть ся гадка, що може то був князь Переяслава руського?

Примітки

1) Див. т. II c. 253. Про Київщину по татарськім погромі спеціальнїйше говорять згадані вище c. 146 і в т. І прим. 34 статї Максимовича О мнимомь запустЂніи Украины, Антоновича — Кіевъ, его судьба и значеніе до Любл. уніи, Соболєвского Къ вопросу объ истор. судьбахъ Кіева, моя Історія Київщини c. 443 і далї.

2) Recueil IV c. 623, 771.

3) Ibid. IV с. 699.

4) Пор. т. II с. 543.

5) l. c. c. 718 і 762.

6) Рукописи називають його Carton, Carbon, Tyrbon.

7) Рукописи Пляно-Карпінї називають його Monti, Manci, Mauci; d'Avezac, видавець Пляно-Карпінї, здогадуєть ся (c. 587), що се Maoutchy, син Джаґатая, а я додам, що се мусить бути Могучій, згаданий в Галицько-волинській лїтописи — Іпат. c. 535.

8) Recueil IV c. 668-9.

9) „Баскак” — „відпоручник”, намістник (по турецьки), теж саме що по монґольськи значить „даруга”, ріжниця була тільки та, що баскаками звали ся ханські відпоручники в землях підвластних, а даруги — у властивій державі хана (див. Березина Ханскіе ярласки II c. 43-5).

10) Recueil des voyages IV c. 699-704.

11) Лїтопись, оповідаючи про пониженнє, якого дізнав Данило в Ордї, каже: „Данилу Романовичю князю бывшу велику, обладавшу Рускою землею: Кыевомъ и Володимеромъ и Галичемъ, со братомъ си, инЂми странами — нынЂ сЂдить на колЂну и холопомъ называжєть ся” (Іпат. c. 536). Тут лїтописець противставляє давнїйшу славу Данила з його нинїшнїм становищем татарського холопа; отже слова про володїннє Київом належать теж до минулих часів. Зубрицький (III c. 153 і 157) і Шараневич (c. 92-3 і 104) уважали Дмитра Єйковича намісником Ярослава Інгваревича, а сього остатнього — васальом Данила. Але сей здогад добре збив уже Дашкевич (Княженіе Даніила c. 63), вказавши на те, що факт надання Київа по Ярославі Всеволодичу його сину Данилу вказує на володїннє його батька Київом до смерти, а також і на неправдоподібність, аби Ярослав Інгваревич, маючи Київ, сак там не сидїв.

12) 30/IX, 1246.

13) Се його мабуть називав Карпінї тисяцьким, millenarius.

14) Jeroslaus dux magnus in quadam parte Rusciae que Susdal nominatur — c. 761: Карпінї певно назвав би його тут князем київським, коли б знав, що Київ до нього належав.

15) Ор. c. c. 770.

16) Татїщев (IV c. 20-22) каже, що той подїл волостей зроблено на підставі заповіта Ярослава, і сю звістку прийняв Соловйов (І c. 838), але слова Лавр. (c. 448), що брат Ярослава Сьвятослав, узявши собі володимирський стіл, роздав городи своїм братаничам „якоже бЂ отець имъ урядилъ Ярославъ” дає зрозуміти, що тестамент Ярослава не розтягав ся на володимирський стіл, тому слова Татїщева скорше треба уважати його власним (нездалим) поясненнєм. Те становище, яке Київ займав перед смертию Ярослава, зовсїм не робило його привабною волостию, котру б то Ярослав мав надати свому старшому сину.

17) Лавр. c. 448-9, Воскр. І. 156-160, Нїкон. II. 136-9.

18) Полное собр. лЂт. II с. 343, 344, сї звістки повторяє й далї розвиває Синопсис (1823, c. 134); з дослїдників їх прийняли нпр. Антонович Монографіи І c. 226, Дашкевич ЗамЂтки по ист. литов. рус. госуд. c. 59, Квашнинъ-Самаринъ ор. c. c. 222, Экземплярскій Князья СЂверной Руси I с. 39.

19) Див. c. 161.

20) Stryjkowski І c. 286, 287, 291, 303, 306, 311. Сї звістки повторені у Синопсисї c. 134: автор його не журив ся суперечністю, в якій стоїть залежність Київа від Галича з признаною ним залежністю від суздальських князїв; що правда він стилїзує свої слова досить обережно, не говорячи — котрі властиво князї реально володїли Київом. З дослїдників залежність Київа від Галицько-волинської держави приймали Шараневич (c. 102), Анат. Лєвіцкий (ор_с. c. 168). Владимірскій-Будановь (Населеніе Ю.-З. Россіи до пол. XV в. c. 24 і 32), до певної міри також Молчановський ор. c. c. 147.