Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

425
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя" автора Дмитро Михайлович Кешеля. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 164
Перейти на сторінку:

А рівно ополудні, коли у навколишніх селах церковні дзвони радісними голосами оповіщували дванадцяту годину, вихолоджене за зиму небо над нашими Небесі починало лагідніти, тепліти і враз займалося тисячами різнобарвних спалахів. Вони нагадували зграї кольорових ліхтариків, які, співаючи, все ближче підлітали до Небесі, а потім світлими й дзвінкоголосими хмаринами опускались над квітучими деревами. Це були птахи Йордани: ледь видимі людському оку, навіть менші за колібрі… Зграї птахів являлись на Небесі лишень раз у році. І саме в той день, коли зацвітали едемські дерева. І саме у ту мить, коли по навколишніх селах церковними хорами співали дзвони, славлячи ополуднішній час… І прилітали Йорданські птахи сюди, аби відгодуватись і розмножуватись. А кормились птиці тільки пахощами, які випромінювали квіти райських вічок. Йордани різнокольоровими зграйками застигали над деревами, жадібно впивались ароматами і на очах починали майже удвічі виростати. Як тільки ставали завбільшки з дитячу долоньку, тут же починали народжувати крихітних пташенят. Йорданчата вилітали прямо із материнських лон і теж починали живитися божественними ароматами едемських дерев. Все це діялося на льоту, бо Йорданські птахи були безногими. Природа їм судила завжди бути у вічному польоті… навіть народжувати… і вмирати теж… у польоті. І через це багато людей до щорічного явлення Йорданських птахів, як і до ароматів едемських квітучих дерев, ставились теж неоднозначно. Одні бачили в цьому знаки Провидіння і казали, що Всевишній голосами Йорданських птахів спілкується із нами, дітьми Небесі, а отже і своїми рідними чадами. Інші бачили у птицях вісників великих бід народних і чари магії та містики… Дуже недоброзичливо і упереджено до Йорданських птиць відносилися заздрісники… Як не як, Йорданські птиці — народжуються, живуть і навіть вмирають у прекрасному польоті. А вони, заздрісні люди, народжуються, аби тліючи і чадячи у житті, постійно отруюючи світ Господній, так само безславно і повільно згасати…

Наситившись ароматів квіту райських вічок і запліднивши своїми піснями дерева, дорослі і новонароджені птахи Йордани, як неспогадано являлись, так же миттєво і безслідно зникали до наступної пори цвітіння.

Баба Фіскарошка, дивлячись замріяним поглядом, як крихітні співочі блискітки розчинюються у повітрі, на моє запитання: „Звідки беруться Йорданські птиці?“ таємниче шепотіла:

— Вони прилітають до нас із Долини снів… І повертаються туди ж, аби наповнити її земним духом і світлом… Але ти про це нікому не говори…

Про Долину снів я направду поки-що не буду говорити. Але про те, що діялось далі — мушу повідати. А надалі уже творилися діла аж ніяк не поетично-романтичні, а прості, звично житейські і, можливо, не вельми богоугодні.

Коли дозрівали сливи, баба, дідо і я, озброївшись тичками, рушали до Бентового ярку. І, не дивлячись на красу і цноту райських вічок, починали їх безжально збивати. Насипавши повні кошарки, цубрили урожай до обійстя і засипали у величезні дерев'яні чани. Далі накривали їх величезними простирадлами, зав'язували мотузками і лишали у спокої.

Кілька день сливи ображено мовчали. А потім якогось ранку Соломон забігав у хату і радісно, напівпошепки, немов якусь таємницю, сповіщав Фіскарошці:

— Марько моя солодка, уже помирилися і почали говорити межи собою.

На цю новину ми всі троє хутко мчали до стодоли, обережно присідали біля дубових чанів і притуляли до них вуха. Всередині чулося дружнє шепотіння. Воно час од часу переходило у напівприглушену розмову, яка то пристрасно спалахувала, то миттєво згасала до невдоволеного бурмотіння. Наші роти радісно розтягувались до вух — це заговорили сливи у дубових діжах. Тобто, висловлюючись до непристойності буденно, почався процес бродіння.

Багато днів сливи у дерев'яних чанах будуть гніватись, муркотіти, шипіти, бунтувати, аж доки помаленьку не заспокояться. І тоді поступово сливові зуби, тобто кісточки, осідають на дно, сині сливові сорочки спливають наверх… Всередині ж між ними утворюється великий шар соку. З кожним днем він міцніє, дорослішає, освітлюється, аж доки не заграє рубіном. Про те, що сік усередині дозрів до кольору коштовного каменю, говорить плівка, яка утворилась у чанах із сливових сорочок. Вона затверділа і вкрилась білим-білим, схожим на молодий сніжок, пушком, який у народі називають дуже неінтелігентно — плісінню. І ось тоді, коли відбувся весь цей процес древнього священнодійства, Соломон дуже обережненько проколупує пальцем у затверділій шкірі невеличкий ротик, засуває у нього шланг, присмокчується губами і відпускає. І тут, наче зграя червоних духів, пирскаючи, хекаючи, сердито шиплячи, шалено мчить у заздалегідь припасені бідони переброджений сливовий сік. Зачерпнеш його у склянку, поставиш навпроти сонця — і сік не грає, не мерехтить, а палає благородним вишневим полум’ям. І увесь час він, цей сік, хіхікає тобі у очі добродушно-нахабним і темночервоним сміхом. Звісно, цього спокусливого сміху не витримує Соломон і влупить собі горня нахабного сливового вина. І за кілька хвилин — хай живе совєтська власть! — звалений з копит і лежить героїчно під плотом. Ось такі люті нерви і ядрений дух має наше сливове винко. Баба Фіскарошка називає його ще бичим вином. Тобто, вип’єш горня — і падаєш, як би в чоло тебе копитом влупив колгозний бик!

І ось із цієї червоної і по-селянськи бурхливої сливової радості починаємо, перебачте на слові, гнати сливовицю. Тут, хоч і весь час несуть мене словеса у небеса, мушу кілька речень сказати і про, як у нас кажуть, серсаму — тобто знаряддя праці, а в даному випадку — самогонний апарат.

Гріх казати, Богонько був завше милостивий до нашого роду: давав Данкам можливість множитись, як небесним потяткам, наділяв їх моцним здоров’ям, вродою і неординарним розумом. Проте впродовж багатовікової історії найбільші таланти Данків були принесені у жертву вдосконалення і модернізації самогонного апарата. Не маю морального права оприлюднювати секрети механізмів і технологічні процеси перегонки бичого вина на „бабині сльози“ — так називали ми сливовицю — оскільки це родова таємниця. І кожен, хто хоч раз тріпонув про неї язиком, навіки відлучався од сім’ї і начисто викреслювався із родової пам’яті.

1 ... 68 69 70 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"