Читати книгу - "Чужинець на чужій землі"

Але зникнення Бена було головною причиною для цього дурнуватого дербі на віслюках. Оскільки він не міг запитати Бена — то хто з його знайомих міг би знати?

Проклятий дурень, він же щойно говорив з одним з них! Джубал розвернувся до телефону і спробував знову додзвонитися до Тома Маккензі. Він минув перепону лише з трьох юристів на своєму шляху — всі вони його знали — і дуже швидко досяг мети. Тим часом зайшли його співробітники та Людина з Марса. Джубал не звернув на них уваги, і вони сіли. Міріам спершу зупинилася, щоб написати записку: «Двері та вікна зачинені».

Джубал кивнув їй і написав нижче: «Ларрі — тривожна кнопка?», потім сказав до екрану:

— Томе, вибач, що турбую тебе знову.

— З радістю, Джубале.

— Томе, якби ти захотів поговорити з Генеральним Секретарем Дуґласом, як би ти це зробив?

— Що? Я б подзвонив його прес-секретарю, Джиму Сенфорту. Чи, можливо, Джоку Думонту — залежно від того, чого б я хотів. Але я взагалі не говорив би з Генеральним Секретарем; з усім би розбирався Джим.

— Але припустімо, що ти хотів би поговорити з Дугласом особисто.

— Ну, я б сказав Джиму і дозволив йому домовитися про це. Було б значно швидше просто розповісти Джиму свою проблему. Хоча міг би минути день чи й два, поки він зміг би втиснути мене до його графіку... І навіть тоді мене могли б викинути через когось важливішого. Послухай, Джубале: мережі корисні для правління: це знаємо і ми, і вони. Проте ми не зловживаємо ними без потреби.

— Томе... Припустімо, що це важливо. Припустімо, що ти просто мусиш поговорити з Дугласом. Просто зараз. Не наступного тижня. У наступні десять хвилин.

Брови Маккензі поповзли угору.

— Що ж... Якщо я просто мусив би, то я б пояснив Джиму, чому саме це так терміново...

— Ні.

— Будь розсудливим.

— Ні. Якраз цього я не можу. Припустімо, що ти впіймав Джима Сенфорта за крадіжкою ложок, — тож ти не можеш сказати йому, чому це так терміново. Але тобі потрібно поговорити з Дугласом тієї ж хвилини.

Маккензі зітхнув:

— Думаю, що я б сказав Джиму, що просто хочу поговорити з босом... І якщо мене з ним зараз же не з'єднають, правління більше ніколи не отримає жодної підтримки від мереж. Сенфорт не якийсь там дурень: він ніколи не підставить свою голову.

— Добре, Томе. Зроби це.

— Що?

— Залиш цей дзвінок увімкненим. Подзвони у Палац з іншого телефону, і нехай твої хлопці будуть готові відразу ж з'єднати мене. Я маю поговорити з Генеральним Секретарем зараз же!

Маккензі здавався засмученим.

— Джубале, старий друже...

— Хочеш сказати, що не будеш.

— Хочу сказати, що я не можу. Ти вигадав гіпотетичну ситуацію, в якій, вибач мене, головний виконавчий директор міжконтинентальної мережі може поговорити з Генеральним Секретарем за умови нагальної потреби. Але я не можу скористатися цим для когось іншого. Послухай, Джубале: я поважаю тебе. Крім того, ти, напевно, четвертий з шести найпопулярніших письменників, що живуть у наші дні. Мережі страшенно не хотіли б тебе втрачати, і ми з жалем розуміємо, що ти не дозволиш зв'язати тебе контрактом. Але я не можу цього зробити — навіть для того, щоб догодити тобі. Ти маєш розуміти, що ніхто не телефонує Світовому лідеру уряду, якщо тільки він не захоче з тобою поговорити.

— Припустімо, я підпишу ексклюзивний контракт на сім років.

Маккензі мав такий вигляд, наче у нього боліли зуби.

— Я все одно не можу цього зробити. Я втрачу свою роботу, а ти все одно повинен будеш виконувати умови контракту.

Джубал розмірковував над тим, щоб покликати Майка до екрана телефону та представити його. Та відразу ж відкинув цю думку. Маккензі керував програмами, які прокручували інтерв'ю з фальшивим «Людиною з Марса», і він також любив обманювати... Чи розігрувати. Чи він був чесним? Принаймні так Джубал про нього думав, — і просто не хотів вірити в те, що зараз сам себе обманює.

— Добре, Томе. Не буду заламувати тобі руки. Але ти знаєш обхідні шляхи довкола уряду краще, ніж я. Хто може подзвонити Дугласу, коли забажає, і при цьому дістатись до нього? Я не маю на увазі Сенфорта.

— Ніхто.

— Прокляття, та не може ж цей чоловік жити у вакуумі! Мусить бути хоча б десяток людей, які можуть подзвонити йому і від яких не відмахнуться секретарі.

— Хтось з його кабінету, припускаю. Але не всі з них.

— Я не знаю нікого з них — я так само не стежив за цим. Але я маю на увазі не політиків. Хто знає його так добре, що міг би подзвонити йому приватною лінією, щоб запросити пограти у покер?

— Гм... Ти ж не хочеш більшого? Що ж, є Джейк Алленбі. Не актор, інший Джейк Алленбі. Нафтовий.

— Зустрічався з ним. Я не сподобався йому. Він не сподобався мені. Знаю.

— У Дугласа немає дуже близьких друзів. Його дружина радше відраджує... Скажи, Джубале, а що ти знаєш про астрологію?

— Ніколи не мав нічого спільного з тим непотребом. Віддаю перевагу бренді.

— Що ж, це справа смаку. Але поглянь-но сюди, Джубале... Якщо ти хоч комусь скажеш, що це я тобі сказав — я переріжу твою брехливу горлянку одним з твоїх рукописів.

— Запам'ятав. Погоджуюся. Продовжуй.

— Що ж, Агнес Дуглас має справу з цим непотребом... І я знаю, звідки вона його бере. Її астролог може зателефонувати місіс Дуглас у будь-який час — і повір мені, місіс Дуглас може вплинути на Генерального Секретаря, коли сама захоче. Ти можеш подзвонити її астрологу... А решта — це вже твоя справа.

— Здається, я не згадував ніяких астрологів у своєму різдвяному списку, — відповів із сумнівом Джубал. — Як його звуть?

— Її. І тобі потрібно позолотити їй руку переконливими монетами. Її звуть мадам Олександра Везант, станція Вашингтон. В, Е, З, А, Н, Т.

— Записав, — радісно сказав Джубал. — Томе, ти зробив мені величезну послугу.

— Сподіваюся. Чи буде щось для мережі найближчим часом?

— Зачекай, —