Читати книгу - "Айвенго (укр)"

— Чи не зробити так, — шепнув начальникові загону його помічник, — щоб абат призначив викуп з єврея, а єврей нехай призначить, скільки взяти з абата?

— Ти хоч і безмозкий хлопець, та вигадав чудову штуку! — відізвався Локслі. — Гей, єврею, іди сюди! Подивись, ось преподобний отець Еймер, пріор багатого абатства в Жорво. Скажи, чи багато можна взяти з нього викупу? Присягаюсь, що ти до тонкощів знаєш доходи їхнього монастиря.

— Ще б пак мені не знати, — сказав Ісаак. — Я постійно маю торгові справи з преподобними вітцями, купую в них і пшеницю, і різні плоди земні, а також багато вовни. О, це дуже багата обитель, і святі вітці у себе в Жорво їдять ситно і п'ють солодкі вина. Ах, якби у такого знедоленого бідаря, як я, було подібне пристановище, та ще такі доходи, тоді я дав би багато золота й срібла за своє звільнення!

— Ах ти пес! — вигукнув пріор. — Тобі, я гадаю, краще від усіх відомо, що ми й досі винні за недобудований боковий вівтар до храму…

— І за доставку у ваші льохи запасів гасконського вина торік, — перебив його єврей, — але це дрібниці.

— Що він за дурницю верзе, нечестивий пес! — заперечив пріор. — Послухати його, так можна подумати, що наша свята братія заборгувала за вино, яке дозволено нам пити propter necessitatem, et ad frigus depellendum[54]. Підлий єврей богохулить проти святої церкви, а християни не зупинять його!

— Це даремні слова, — сказав Локслі. — Ісааку, вирішуй, скільки треба взяти, аби зовсім не здерти з нього шкури.

— Шістсот крон, — визначив Ісаак. — Цю суму поважний пріор цілком може сплатити вашій доблесній милості. Від цього він не розориться.

— Шістсот крон, — повторив ватажок поважно. — Ну добре, я задоволений. Ти справедливо вирішив, Ісаак. Отже, шістсот крон, сер пріор.

— Вирішено, вирішено! — закричали розбійники. — Сам Соломон не міг би краще розсудити.

— Ти чув вирок, пріоре? — запитав начальник.

— Та ви не сповна розуму, панове! — мовив пріор. — Де ж я візьму таку суму? Якщо я продам і дароносицю, і свічники з вівтаря, і то ледве виручу половину цієї суми! А для цього потрібно мені самому їхати до Жорво. Утім, можете залишити в себе заручниками двох моїх ченців.

— Ну, на це не можна покладатись, — одказав Локслі. — Краще ти в нас залишайся, а ченців пошлемо по викуп. Голодом ми тебе морити не будемо: склянка вина і шматок запеченої дичини завжди до твоїх послуг, а якщо ти справді вправний мисливець, ми тобі покажемо таке полювання, якого ти ніколи не бачив.

— А якщо ваша милість бажає, — утрутився Ісаак, який хотів заслужити милість розбійників, — я можу послати в Йорк по шість сотен крон, узявши їх позичково з довіреного мені капіталу, аби його високопреподобіє пан пріор погодився видати мені розписку.

— Розписку він тобі дасть, яку схочеш, Ісааку, — сказав Локслі, — і ти одразу сплатиш викуп і за пріора Еймера, і за себе.

— За себе! Ах, доблесні панове, — заскиглив єврей, — я зовсім розорена людина! Простіше кажучи — жебрак: якщо я заплачу за себе, припустімо, п'ятдесят крон, мені доведеться піти з торбами.

— Ну, це нехай розсудить пріор, — заперечив Локслі. — Отче Еймер, як ви гадаєте, чи може цей єврей дати за себе гарний викуп?

— Чи може він? — підхопив пріор. — Та це ж Ісаак з Йорка, такий багатій, що міг би викупити з ассирійського полону всі десять колін ізраїльських[55]! Я з ним дуже мало знайомий, але наші келар і скарбник[56] мають з ним діло, і вони кажуть, що його дім у Йорку повний золота та срібла. Навіть соромно, що таке можливо в християнській країні.

— Зачекайте, отче, — сказав єврей, — стримайте свій гнів. Прошу ваше преподобіє пам'ятати, що я нікому не нав'язую своїх грошей. Коли ж духовні особи чи миряни приходять до Ісаака, стукають у його двері і позичають у нього шекелі, вони говорять з ним зовсім не так грубо. Тоді тільки й чуєш: «Друже Ісааку, зроби таку послугу. Я заплачу тобі вчасно — покарай мене Бог, якщо пропущу хоч один день», або: «Найдобріший Ісааку, якщо тобі колись траплялося допомогти людині, то будь і мені другом у скруті». А коли настає термін розплати і я приходжу одержувати борг, тоді я «проклятий єврей». Тоді накликають усі кари єгипетські на наше плем'я і роблять усе, що в їхніх силах, аби підбурити грубих, неосвічених людей проти нас, бідних чужоземців.

— Слухай-но, пріоре, — мовив Локслі, — хоч він і єврей, а цього разу говорить правду. Тому перестань сваритись і признач йому викуп, як він тобі призначив.

— Треба бути latro famosus[57] (це латинський вираз, але я його поясню колись згодом), — сказав пріор, — щоб поставити на одну дошку християнського прелата і нехрещеного єврея. А втім, якщо вже ви просите мене призначити викуп з цього негідника, я прямо кажу, що ви