Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

Якщо він ни погодиться, візьми мого годинника й ті свої дрібнички, биз яких можеш обійтися, і відправ їх до лом­барду - нам треба, звичайно, роздобути гроші до вечора. Ни можна відкладати, завтра ниділя, тут ліжка ни дуже чисті, та ще й на мене можуть подати позов інші кридитори. Я радий, що Родона ни буде вдома цієї суботи. Хай тибе бог благословить.

Твій нитирплячий Р. К.

Приїзди швидше!»

Цей лист, запечатаний облаткою, забрав один із послан­ців, що завжди тиняються біля закладу містера Мосса. Переконавшись, що посланець пішов, Родон подався на подвір’я і викурив сигару досить спокійно, незважаючи на грати над головою, бо подвір’я містера Мосса було заграто­ване з усіх боків, мов клітка, щоб джентльменам, які меш­кали в нього, не заманулося, бува, втекти з його притулку.

Три години, вирахував Родон, щонайбільше три години йому доведеться чекати, поки приїде Бекі й відчинить двері його в’язниці. І він непогано провів той час, покурюючи сигару, читаючи газету й розмовляючи в їдальні з своїм знайомим, капітаном Уокером, що теж виявився тут. Вони навіть трохи пограли в карти по шість пенсів, навпереміну виграючи один в одного.

Та ось почало вечоріти, а посланець не повертався; не було й Бекі. Табльдот містера Мосса накрито рівно в озна­чену пору - о пів на шосту, і ті з розквартированих тут джентльменів, що могли заплатити за бенкет, прийшли до змальованої вище розкішної їдальні, яка з’єднувалася дверима з тимчасовим житлом містера Кроулі. Міс М. (чи міс Гем, як звав її батько) з’явилася вже без папільйоток, що в них красувалася вранці, і місіс Гем почастувала своїх гостей чудовим баранячим стегном з ріпою. Полковник їв без особливого апетиту. На питання, чи не поставить він пляшку шампанського товариству, Родон відповів ствердно, і дами випили за його здоров’я, а містер Мосс дуже ввіч­ливо цокнувся з ним.

Та ось перед цієї трапези біля дверей почувся дзвінок. Рудий син містера Мосса підвівся з-за столу з ключами й пішов відчиняти, а повернувшись назад, повідомив пол­ковника, що з’явився посланець з валізкою, скринькою з письмовим приладдям і листом, якого хлопець і подав Родонові.

- Прошу, не церемоньтесь, полковнику,- мовила місіс Мосс, великодушно махнувши рукою.

У Родона ледь тремтіли пальці, коли він розпечатував листа. То був дуже гарний, пахучий лист на рожевому па­пері і з ясно-зеленою печаткою.

«Mon pauvre cher petit, 112 - писала місіс Кроулі.- Я ні на мить не склепила очей, усе думала, що могло статися з моїм недобрим старим бурмилом, і заснула аж уранці, після того як послала по містера Бленча (в мене була га­рячка), який дав мені заспокійливу мікстуру й наказав Фінет, щоб вона нізащо не будила мене. Тому посланець мого старенького, що, за словами Фінет, мав bien mauvaise mine 113 і il sentait le Genièvre, 114 кілька годин просидів у передпокої, чекаючи мого дзвінка. Можеш собі уявити мій стан, коли я прочитала твого милого, жалісливого, написа­ного з помилками листа!

Хоч яка я була хвора, а негайно викликала карету і, шви­денько одягнувшись (я не могла проковтнути й краплі шо­коладу, їй-богу, не могла, бо його приніс мені не мій бур­мило), ventre à terre 115 помчала до Натана. Я бачилася з ним... плакала... благала... припадала до його гидких ніг. Ніщо не змогло уласкавити того страшного чоловіка. Він сказав, що хоче мати всі гроші, а як ні, то триматиме мого бідолашного бурмила у в’язниці. Я повернулася додому з наміром зробити une triste visite chez mon oncle 116 (всі мої дрібнички будуть до твоїх послуг, хоч за них не дістанеш і ста фунтів, бо частину їх, як ти знаєш, уже закладено в ce cher oncle 117 ) і застала в нас мілорда з болгарином, тим старим опудалом з баранячим писком,- вони приїхали привітати мене з успіхом на вчорашньому вечорі. З’явився й Педдінгтон, щось мимрив, сюсюкав і пригладжував чуба. Потім прийшов Шампіньяк зі своїм шефом - всі з foison 118 компліментів та гучних слів - і довго мучили мене, бідо­лашну, а я хотіла тільки одного: швидше спекатися їх, і ні на хвилину не переставала думати про mon pauvre prisonnier. 119

Коли вони поїхали, я впала навколішки перед мілордом, розповіла йому, що ми хочемо все закласти, й почала бла­гати його дати мені двісті фунтів. Він люто запирхав і за­сичав, сказав, щоб я не робила такої дурниці, нічого не за­кладала, а він побачить, чи зможе позичити мені грошей. Нарешті він поїхав, пообіцявши прислати гроші завтра, і тоді я привезу їх своєму бідолашному старенькому бур­милові з поцілунком від його відданої

Бекі.

Я пишу в ліжку. Ох, як болить у мене голова і як ниє серце!»

Коли Родон прочитав листа, він так почервонів і насу­пився, що товариство за табльдотом відразу здогадалося: він отримав погану звістку. Всі його підозри, які він нама­гався прогнати від себе, тепер повернулися. Вона не захо­тіла навіть поїхати й продати свої дрібнички, щоб звіль­нити його! Вона могла сміятися й теревенити про комплі­менти, якими її засипали, коли її чоловік сидить у в’яз­ниці! Хто його сюди запроторив? Уенгем ішов разом з ним. Чи не було це... Страшна думка вжалила його в саме серце. Він швидко вийшов з їдальні, кинувся до своєї кімнати, відчинив скриньку з письмовим приладдям, квапливо на­писав два рядки, заадресував листа серові Пітту або леді Кроулі й відправив його з посланцем на Гонт-стріт, звелівши йому взяти візника й пообіцявши гінею, якщо він за годину повернеться з відповіддю.

У своїй записці він просив любого брата й невістку ради господа бога, ради малого Родона й ради його власної честі приїхати й визволити його з біди. Він у в’язниці, йому потрібно сто фунтів, щоб вийти звідси, він благає їх приїхати до нього.

Вирядивши посланця, Родон повернувся до їдальні й за­мовив ще вина. Він сміявся й говорив з