Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

Саме коли Родона мучили всі ці сумніви й нерозв’язані питання, сталася пригода, про яку ми розповіли в попередньому розділі, і бідолашний полковник опинився в по­лоні далеко від дому.

Розділ LIII
ПОРЯТУНОК І КАТАСТРОФА

Наш приятель Родон прибув до будинку містера Мосса на Керсітор-стріт і був відповідно впроваджений у той по­хмурий притулок. Над веселими дахами Чансері-лейн займалася ранкова зоря, коли гуркіт брички збудив на тій вулиці луну. Малий каправий хлопчик-єврей з полум’яною, як ранкова заграва, головою відімкнув двері, і містер Мосс, супутник і господар Родона, провів його в покої нижнього поверху, весело запитавши, чи не хотів би він випити чо­гось гаряченького після дороги.

Полковник не здавався таким пригніченим, як можна було б сподіватися від смертного, що тільки-но покинув розкішний палац, placens uxor 110 і опинився в борговій в’яз­ниці, бо, казати правду, йому вже доводилося разів зо два гостювати в закладі містера Мосса. Ми не вважали за по­грібне в попередніх розділах цієї повісті згадувати про такі дрібні, буденні неприємності, але запевняємо читача, що їх неможливо уникнути людині, яка живе невідомо на що.

Першого разу з полону містера Мосса Родона, тоді ще не одруженого, визволила тітчина щедрість, а коли йому ця халепа трапилася вдруге, маленька Бекі дуже розважно й люб’язно позичила певну суму грошей у лорда Саутдауна і лестощами вмовила чоловікового кредитора (того, що постачав їй шалі, оксамитові сукні, обшиті мереживом хус­точки та різні дрібнички) вдовольнитися частиною жаданої суми, а на решту взяти Родонове письмове зобов’язання сплатити гроші в певний термін. Отже, в обох випадках захоплення в полон і звільнення відбулося з усіх погля­дів галантно, тому полковник і Мосс були в дуже добрих стосунках.

- Вам приготоване колишнє ваше ліжко, полковнику,- мовив той джентльмен.- Вам буде дуже зручно, чесно кажу. Запевняю вас, що ми його провітрюємо і даємо тіль­ки людям з найкращого товариства. Вчора на ньому зволив спати шановний капітан Феміш з п’ятдесятого драгунсько­го полку. Матуся викупила його через два тижні, це, каже, йому надалі наука. Але хай мене закон скарає, коли брешу, бідне було моє шампанське! Кожен вечір у нього гості, і все не абихто, з вест-ендських клубів: капітан Рег, ша­новний Дюсейс, який мешкає в Темплі, і ще такі, що ро­зуміються на чарці доброго вина, запевняю вас! Нагорі в мене сидить доктор теології, а ще п’ятеро джентльме­нів - у спільній їдальні. Місіс Мосс скликає до табль­доту о пів на шосту. А потім карти, музика. Будемо щасливі й вас там бачити.

- Я подзвоню, коли мені буде щось потрібне,- мовив Родон і спокійно подався до своєї спальні.

Як ми знаємо, він був солдатом і не журився, коли доля часом підставляла йому ногу. Не такий витривалий чоловік, мабуть, негайно послав би дружині листа. «Та навіщо тривожити її сон? - розважно вирішив Родон.- Вона не знатиме, чи я в своїй кімнаті, чи де. Встигну написати їй, коли вона виспиться, та й сам відпочину. Це ж усього сто сімдесят фунтів, і хай мені грець, якщо ми не виплутаємо­ся!» Думаючи про малого Родона (він не хотів, щоб хлоп­чик знав, у якому приємному місці опинився його батько), полковник ліг у ліжко, на якому недавно відпочивав капі­тан Феміш, і міцно заснув. Була вже десята година, коли він прокинувся; рудий хлопець приніс йому чудове сріб­не туалетне приладдя, сам пишаючись ним, і він почав голитися. Справді, будинок містера Мосса, хоч трохи й бруд­нуватий, був чудово опоряджений. На буфеті en permanence 111 стояли брудні таці й відерця, в яких розтала крига, на загратованих вікнах, що виходили на Керсітор-стріт, з ве­летенських, брудних позолочених карнизів звисали брудні жовті атласні завіси, на стінах у широких, брудних, позо­лочених рамах красувалися картини на біблійні сюжети або сцени з мисливського життя - всі вони були творами найбільших майстрів, і їх високо оцінювали під час век­сельних операцій, коли вони переходили з рук у руки. Сніданок полковникові теж подали в нечищеному, але чу­довому посуді. Міс Мосс, кароока дівчина в папільйотках, принесла полковникові чайник і, всміхаючись, спитала, чи добре він спав. Принесла вона йому й номер «Морнінг пост» в прізвищами всіх тих вельмож, що вчора були на бенкеті в лорда Стайна. Був там і опис того блискучого свята й чу­дового виступу незрівнянної, талановитої місіс Кроулі.

Після жвавої розмови з тією леді (вона сиділа на краю столу з сніданком у невимушеній позі, виставивши напоказ спущену панчоху й атласний капець із стоптаним каблу­ком, що був колись білий) полковник попросив пера, чор­нила й паперу. На питання, скільки йому треба аркушів, він відповів:

- Один.

Міс Мосс принесла йому той аркуш, тримаючи його пуч­ками. Багато таких аркушів приносила ця кароока дівчина, і багато сердешних полонених надряпували на ньому квап­ливі рядки, благаючи допомоги, а тоді міряли з кутка в куток цю непривітну кімнату, поки посланець вертався з відповіддю. Бідолахи завжди передають листи послан­цями, а не шлють поштою. Хто з нас не отримував від них листів з вологою ще облаткою і з повідомленням, що посла­нець чекає в передпокої на відповідь!

Що його звернення негайно подіє, Родон не мав ніякого сумніву.

«Кохана Бекі! - писав він.- Сподіваюся, тобі добре спалось. Ни лякайся, що я ни подаю тобі твою каву. Вчора ввечері, як я йшов додому з сигарою, мине спіткала халепа. Мине залигав Мос з Керсітор-стріт - це з його позолочиної розкішної вітальні я пишу цього листа,- той, що був спопав мине два роки тому. Міс Мос подала мині чай, вона потовщала і, як завжди, ходить із спущиними до пят панчохами.

Це Натанів позов, сто п’ятдесят фунтів, а з видатками - сто сімдесят. Будь ласка, пришли мині скриньку з письмо­вим приладом і якийсь одяг - я в бальних чиривиках і бі­лій краватці (вже схожій на панчохи міс Мос) - там у мене сімдесят фунтів. Як тільки отримаєш листа, поїдь до Натана, запропонуй йому сімдесят п’ять і попроси пириписати вексель на решту суми, скажи, що я