Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

одна втіха: люба Брігс буде багато краще забезпечена в господі їхнього щедрого патрона, ніж у її скромному домі. Місіс Пілкінгтон, ключниця замку Гонтлі дуже постаріла, підупала на силі і хворіє на ревматизм, а тому вже нездатна наглядати як слід за таким великим будинком і їй треба підшукати заміну. Це чудова посада! Родина лорда при­їздить туди не більше як раз на два роки. Решту часу ключниця залишається господинею розкішного замку. Чо­тири рази на день для неї накривають на стіл, її відвіду­ють священики й найшановніші особи графства, властиво, вона - володарка Гонтлі. І дві ключниці, що служили там перед місіс Пілкінгтон, вийшли заміж за тамтешніх пас­торів. Сама місіс Пілкінгтон не могла піти їхньою стежкою, бо вона - тітка теперішнього пастора. Те місце ще не надане остаточно Брігс, але вона може відвідати місіс Пілкінгтон і сама подивитися, чи її влаштовує така посада.

Якими словами можна змалювати безмежну вдячність сердешної Брігс? Вона тільки поставила умову, щоб малому Родонові дозволили відвідувати її в замку. Бекі пообіцяла їй таку ласку... все що завгодно. Вона вибігла назустріч чоловікові, коли той повернувся додому, і поділилася з ним радісною новиною. Родон зрадів, несамовито зрадів: з його сумління спав велетенський тягар - справа з грошима бі­долашної Брігс. Принаймні тепер вона влаштована, але... але на серці в нього було не зовсім спокійно. Щось тут було негаразд. Він розповів юному лордові Саутдаунові про вчинок маркіза Стайна, і той зміряв його дивним поглядом.

Полковник розповів і леді Джейн про цю нову ласку лорда Стайна, і вона теж глянула на нього дивно й три­вожно. Так само повівся й сер Пітт.

- Ребека надто розумна і... жвава, щоб дозволити їй їздити на прохані вечори без компаньйонки,- одностайно визнали вони.- Ти повинен бути з нею, Родоне, хоч куди б вона їхала, і повинен мати когось біля неї... може, кот­русь панночку з Королевиного Кроулі, хоч такі вітрогонки не дуже пасують їй в охоронці.

Так, біля Ребеки хтось повинен бути. Але водночас вони розуміли, що чесній Брігс не можна нехтувати нагоду влаштувати своє життя; тому врешті вона зібралася й ви­рушила в дорогу. Отже, двоє найкращих Родонових варто­вих опинилися в руках ворога.

Сер Пітт побував у невістки й суворо поговорив з нею про звільнення Брігс та про інші делікатні родинні справи. Дарма Бекі доводила йому, що протекція лорда Стайна необхідна її бідолашному чоловікові і що було б жорстоко з їхнього боку позбавляти Брігс запропонованого їй місця. Упадання, лестощі, усмішки, сльози - ніщо не могло пере­конати сера Пітта, і між ним та Ребекою, якою він колись так захоплювався, відбулося щось дуже подібне до сварки. Він нагадав їй про честь родини, про незаплямовану репу­тацію прізвища Кроулі, обурено відзначив, що вона при­ймає в себе тих молодих розбещених французів, та й самого лорда Стайна: адже його карета завжди стоїть біля її дверей, він просиджує з нею щодня цілі години, і ці по­стійні візити дають підставу людям говорити про неї всяке. Як голова родини, він благав Бекі бути розважнішою. В то­варистві вже й так про неї іде поговір. Лорд Стайн хоч і великий вельможа, хоч він посідає високе становище й має різні таланти, але це така людина, що його прихиль­ність може скомпрометувати кожну жінку; сер Пітт просив, благав, наказував, щоб невістка була обачніша під час зустрічей з лордом.

Бекі пообіцяла серові Пітту все, що він хотів, проте лорд Стайн і далі часто навідувався до неї, тому баронет ще дужче розсердився. Не знаю, чи леді Джейн теж сердилася, чи, може, раділа, що її чоловік нарешті знайшов вади у своєї улюблениці. Оскільки лорд Стайн і далі вчащав до Ребеки, сер Пітт перестав до неї приїздити. Його дружина ладна була відмовитись від будь-якого спілкування з тим вельможею і відхилити запрошення на вечір шарад, яке прислала їй маркіза. Та сер Пітт вирішив, що треба прийняти запрошення, оскільки на вечорі буде присутній його королівська величність.

Хоч сер Пітт і прибув на той вечір, але рано залишив товариство, та й дружина його рада була швидше поїхати додому. Бекі лише перекинулася з ними словом і майже не помічала невістки. Пітт Кроулі заявив, що її поведінка була вкрай непристойна, і гостро засудив моду виступати у виставах та вбиратися, мов на маскараді, що зовсім не личить англійській жінці. Після закінчення шарад від ньо­го добре перепало й братові Родону за те, що той сам ви­йшов на сцену й дозволив своїй дружині виступати в тих непристойних грищах.

Родон пообіцяв, що вона більше не братиме участі в та­ких розвагах. Та й справді, може, під впливом натяків старшого брата й невістки він зробився уважним, зразко­вим сім’янином: перестав ходити по клубах і більярдних, тримався дому, возив дружину кататись і заповзятливо їздив з нею на всі вечори. Хоч би коли завітав до них лорд Стайн, він знав, що застане полковника вдома. А як Бекі хотіла поїхати кудись без чоловіка або отримувала запро­шення для самої себе, Родон рішуче вимагав, щоб вона від­мовлялася від них, і в його поведінці було щось таке, що змушувало її коритися. Маленька Бекі, треба віддати їй на­лежне, була захоплена Родоновою галантністю. Якщо його часом і нападав поганий настрій, то з нею ніколи такого не бувало. Чи вони сиділи з друзями, чи самі, вона завжди знаходила для чоловіка ласкаву усмішку й пильнувала, щоб йому було приємно й зручно. Ніби знов повернулися перші дні їхнього подружнього життя: той самий добрий гумор, prévenances, 109 привітність, щира довіра й уважність.

- Наскільки приємніше,- казала вона,- що поряд зі мною в кареті сидиш ти, а не та стара дурепа Брігс! Живі­мо й далі так, коханий Родоне. Як би нам було добре, які ми були б щасливі, аби тільки мали гроші!

Після обіду Родон засинав у кріслі й не бачив її обличчя навпроти - похмурого, втомленого й страшного. Воно сяяло свіжою невинною усмішкою, коли чоловік проки­дався. Бекі весело цілувала його. І Родон дивувався, як до нього могла закрастися підозра. Ні, ніяких підозр він не мав,- усі ті глухі сумніви й зловісні передчуття, що нако­пичилися в його душі, були тільки безпідставним виявом ревнощів. Бекі його любить, завжди любила. А що вона ко­ристується успіхом у товаристві, то це не її вина. Вона створена для успіху.