Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

Стерн подивилася на телефон. Тернер не відповідав на її повідомлення. Їй забракло сміливості потелефонувати йому, але тепер іншого виходу не було. Коли він не відповів, дівчина поклала слухавку, але набирала знову й знову. Алекс не була поблизу поліційного відділку, відколи померла Геллі. «Тієї ночі померла не лише Геллі». Але від думок про це — іншими словами, від думок про кров, про блідий пудинг з Ленових мізків, що прилип до крайки кухонної стійки, її свідомість панічно затіпалася в черепі. Нарешті Тернер відповів.

— Чим можу тобі допомогти, Алекс?

Його голос був приємний, турботливий, наче йому понад усе у світі хотілося побазікати з нею.

«Напиши відповідь на мої кляті повідомлення».

Дівчина відкашлялась.

— Привіт, детективе Тернере. Я б хотіла поговорити з вами про Тару Гатчинс.

Тернер закректав, іншим словом це не назвеш; це був поблажливий сміх сімдесятирічного дідуся, хай йому не могло бути значно більше за тридцять. Невже він завжди був таким на роботі?

— Алекс, ти знаєш, що я не можу розмовляти про чинні розслідування.

— Я біля поліційного відділку.

Запала тиша. Коли Тернер озвався, голос його лунав інакше, частина того радісного тепла кудись зникла.

— Де?

— З протилежного боку вулиці.

Чергова тривала пауза.

— На вокзалі о п’ятій.

Решту дороги до вокзалу Юніон у сусідньому кварталі Алекс вела велосипед за собою. Повітря було приємне, вологе від передчуття снігу. Дівчина не була певна, чи спітніла від поїздки, чи через те, що не могла звикнути до розмов з копами.

Вона притулила велик до стіни біля паркувального майданчика та всілася чекати на бетонну лавицю. Повз неї промчав Сірий у білизні, глипаючи на годинник і щодуху несучись, наче боявся спізнитися на потяг. «Ти на нього не встигнеш, друже. І на жоден інший теж».

Алекс погортала сторінки в телефоні, одним оком поглядаючи на вулицю й шукаючи ім’я Бертрама Бойса Норта. Перш ніж поставити запитання бібліотеці Лети, їй потрібно було дізнатися трохи більше. На щастя, онлайн було чимало інформації. Норт і його наречена були такими собі знаменитостями. У 1854 році його з нареченою Дейзі Феннінг Вітлок знайшли мертвими в бюро каретної компанії «Норт і сини», нині давно вже закинутої. Їхні портрети видавало в першому ж посиланні «Нью-Гейвен» на сайті «Привиди Коннектикуту». Норт мав привабливий і серйозний вигляд, його волосся за життя було вкладене ретельніше, ніж після смерті. Єдиною іншою відмінністю була чиста біла сорочка, ще не позначена плямами крові. В Алекс мороз пішов поза шкурою. Попри всі свої зусилля іноді вона забувала, що дивиться на мерця, хай навіть його модне пальто й сорочка були заляпані кров’ю. Погляд на це застигле, ще чорно-біле фото був геть інакшим. «Він гниє в могилі. Він скелет, що розсипався на порох». Вона могла наказати викопати його рештки. Вони могли б постояти вдвох на краю його могили, із захватом розглядаючи його кістки. Алекс відігнала цей образ.

Дейзі Вітлок була гарненькою темноволосою дівчиною із застиглим поглядом, типова красуня тих часів. Вона злегка нахилила голову, на губах лише ледь помітний натяк на усмішку, а кучері з проділом посередині були вкладені м’якими хвилями, залишаючи шию оголеною. У неї була вузька талія, а з піни оборок визирали білі плечі, у тендітних руках дівчина стискала букет з хризантем і троянд.

Частина фабрики, де сталося вбивство, була недобудована й залишилася такою назавжди. «Норт і сини» перенесли виробництво до Бостона й вели справи до початку 1900-х. Фотографій з місця злочину не було, лише похмурі описи крові й жахіть. І зброї — пістолета, який Норт зберігав у новому кабінеті, щоб захищатися від зловмисників, — яка досі була затиснута в чоловіковій руці.

Тіла знайшла служниця Дейзі, жінка на ім’я Ґледіс О’Донаг’ю, яка з вереском вискочила на вулицю й в істериці бігла, поки її зупинили майже за кілометр звідти, на розі вулиць Чепел і Гай. Навіть після заспокійливої дози бренді вона небагато змогла повідомити представникам влади. Злочин здавався очевидним; хоч якось інтригували тільки його мотиви. Ширилися теорії, що Дейзі завагітніла від іншого чоловіка, але її родина приховувала цей факт після вбивства, аби не розбурхати ще більший скандал. Хтось із коментаторів вважав, що Норт збожеволів, отруївшись ртуттю, адже багато часу провів поблизу капелюшної фабрики в Данбері. Найпростіша теорія припускала, що Дейзі хотіла розірвати заручини, а Норт не хотів. Його родині потрібне було вливання капіталу Вітлоків, а Норт хотів Дейзі. Вона була улюбленицею світських новину місцевій пресі, і ще дівчину вважали любителькою флірту, а її поведінку — зухвалою й подекуди неприйнятною.

«Ти мені вже подобаєшся», — пробурмотіла Алекс.

Вона прогорнула мапи, на яких були зображені могили Дейзі та Норта, і намагалася збільшити стару газетну статтю, коли на вокзалі з’явився Тернер.

Він не завдав собі клопоту вдягнути верхній одяг. Вочевидь, не збирався залишатися надовго. Але цей чоловік умів одягатися. Він був убраний у простий статечний костюм антрацитового кольору, проте крій був чудовий, і Алекс помітила ретельно продумані нюанси: носову хустинку, тонку лавандову смужку на краватці. Дарлінґтон завжди мав гарний вигляд, але він, здавалося, не докладав для цього зусиль. А Тернер не боявся показати, що доклав їх.

Щелепа в чоловіка була рішуча, а губи стиснулися у вузьку лінію. Лише помітивши Алекс, він знову натягнув дипломатичну маску. Змінилася вся його постава, а не лише вираз обличчя. Тіло одразу невимушено розслабилося й прибрало незагрозливої пози, наче Тернер навмисно розрядив струм, який рухав його тіло.

Він опустився на лавицю біля дівчини й уперся ліктями в коліна.

— Я змушений попросити тебе не приходити до мене на роботу.

— Ви не відповідали на мої повідомлення.

— Тут чимало всього відбувається. Я розслідую вбивство, як тобі відомо.

— Я мала вибір: прийти сюди або до вас додому.

Його тіло знову напнулося, наче оголений дріт, й Алекс відчула задоволення від спроможності роздратувати чоловіка.

— Припускаю, в архівах Лети є всі відомості про мене, — сказав детектив.

Напевно, Лета справді знала про Тернера все: від його номера соціального страхування до смаків щодо порно, — утім Алекс ніхто не пропонував зазирнути до архіву. Вона навіть не знала, чи Тернер узагалі живе в Нью-Гейвені. Детектив перевірив телефон.

— Я можу приділити тобі приблизно десять хвилин.

— Я хотіла б, щоб ви дали мені поговорити з Ленсом Ґрессанґом.

— Звичайно. А ще ти, мабуть, хочеш вести судове засідання проти нього.

— Тара була не просто пов’язана