Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

Зрозумівши, що довго мовчу, згадав її питання, і спробував згладити недоречну тишу:

— Увечері будемо займатися сексом.

— Ми будемо всі два тижні займатися сексом?

— Ми будемо все життя займатися сексом. А завтра на яхті поплаваємо.

— Правда? — стрепенулася вона, схопивши мене руками за щоки.

— Так, будемо вдвох насолоджуватися морським повітрям. Тільки капітан яхти буде біля штурвалу.

— Ніколи не плавала на яхті.

— Все буває вперше. Попереду багато цікавого.

— Я іноді не вірю, що все це відбувається зі мною. Не вірю, що такий як ти, міг звернути на мене увагу.

— Не городи нісенітницю. Який я? Не треба мене вихваляти. Я не баба. А твоя задача: мовчки приймати все, що я дарую.

— Просто незвично. Ти дорослий, успішний чоловік, та за тобою натовп мудрих і досвідчених жінок. А я — молода дівчина, яка стала на їх шляху.

— Ну, по-перше, ні на чиєму шляху ти не стоїш. Ти на своєму місці, мала. А по-друге, це мені ще треба в дзеркало подивитися і подумати, чи гідний я тебе.

— Не городи нісенітницю, — передражнила вона мене, і я захотів одразу надавати їй ляпасів за такі слова.

— Не лайся, тобі не це не пасує.

— Сам вчиш. І не неси дурню, ти шалено сексуальний, повір мені, а головне, що мені легко з тобою спілкуватися.

— Ти моя відверта дівчинка, — прошепотів біля самих губ і притулився до її рота в ніжному поцілунку.

— Як же тут легко дихати, — проспівала Лі, коли я повернувся на своє місце, — а спів птахів просто заколисує.

— Відпочивай скільки тобі завгодно.

— Ні, не хочу втрачати з тобою ні хвилини. Даміре?

— Що?

— Що ти до мене відчуваєш? Ну, крім пристрасті?

Зізнатися чесно, я не очікував такого питання, але й обманювати Лію не збирався:

— Щось дуже сильне, інакше б ми сюди не прилетіли. Мала, відпочивай, а я піду запалю мангал.

— Ми будемо їсти шашлички?

— Влаштуємо барбекю.

Я піднявся, і вже хотів пройти до сходів, але тихий голос дівчинки, змусив зупинитися:

— Я теж, — тихо прошепотіла вона, і підскочивши з шезлонга, підійшла до мене, обняла ручками шию і піднявшись, ніжно поцілувала, язичком торкаючись моїх губ.

— Я знаю, мала, я знаю.

Ще кілька довгих хвилин ми стояли посеред пляжу і насолоджувалися солодкими поцілунками, поки не зрозуміли, що якщо не припинимо, то можемо задихнутися від нестачі повітря в легенях.

— Будеш тут?

— Ні, хочу з тобою, тільки ось...

— Що? — не зрозумів її збентеження, а Лія спритно прошмигнула мені під руку, знову ляснула мене по дупі і миттєво вибігла по сходах до вілли, напевно, розраховуючи на те, що я вже підстаркуватий і не зможу швидко її наздогнати.

— Сам залишайся на пляжі, а я ось краще басейн випробую, — задоволено прокричала вона, але, помітивши мене, швидко рвонула в будинок, весело регочучи і пританцьовуючи.

— Мала, я готовий зжерти тебе за такі витівки.

— А не вдавишся?

— Ні, я буду насолоджуватися кожною частинкою твого тіла, але найсолодшою найдовше.

— Аха-ха-ха, Дамірушка, ти у мене такий вульгарний. І як би я цього не соромилася, але балдію, що можу в усьому довіритись тобі.

— От і добре, а тепер іди до мене, і я тебе відшльопаю за твою погану поведінку.

— А ось і не прийду, прийду, — продовжувала реготати вона, викликаючи на моєму обличчі ідіотську усмішку.

Моя витончена дівчинка продовжувала крутитися навколо квітів, які були розставлені в горщиках у великому фойє. Вона була схожа на казкову красуню, яку, до речі, я ніколи не бачив. Але повітряна Лі, в одному купальнику була шалено чарівна, мені хотілося, щоб вона завжди залишалася такою легкою, повітряною і незвичайно красивою. Щоб її губи завжди посміхалися, а очі видавали цей стан душі — щастя і щирість. Саме щасливою була мала, через що несказанно радів і я сам. Ми доповнювали один одного, дарували тепло і затишок, дарували почуття, які дано, напевно, випробувати не кожному. І я готовий зробити все, щоб це тривало якомога довше.

Лія продовжувала кружляти й реготати, а довге волосся струменіло в такт її рухам. Коли вона вкотре зробила крок в сторону, щоб втекти від мене, рукою ненавмисно зачепила велику вазу, що стояла на скляній полиці близько такої ж скляної стіни. Фарфор похитнувся і, не встоявши, почав завалюватися, і я сам не розуміючи, яким невидимим поштовхом, в два кроки опинився біля Лі, схопив за руку і миттєво рвонув на себе. А через кілька секунд мільйони осколків посипалися вниз, з дзвоном опадаючи на керамічну плитку.