Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

Настала тиша, що тривала кілька довгих секунд. Грудьми я відчував, як серце малої готове було вирватися назовні, і усвідомивши її страх, відразу ж заглянув в очі.

— Ти як?

— Я? Боже... Я..., Даміре, я все сплачу, правда, тільки дай мені час. Я... я не спеціально. Повір мені, — заторохтіла вона, збліднувши, а в її очах я побачив сльози.

— Ліє, заспокойся, ти чого? — заспокійливо почав я, хоча було бажання накричати за те, що переживає через якусь х*рню, але я розумів, що тільки ще більше налякаю своїм поривом. — Мені пох*ру ця стіна, не чуди, мала.

— Пробач, пробач, це ж такі гроші.

— Твоя правда, я не збираюся через цю дрібниці переживати. Це випадковість, так буває. Я теж міг розбити це довбане скло.

— Так. Але його розбила я.

— Лі, припини тремтіти і заспокойся. Розбила і що тепер? Я заплачу, в цьому немає проблеми. І повір мені, я не збираюся підраховувати все, що витратив на тебе, а потім виставляти рахунок. Я що, схожий на мудака?

— Ні, просто мені так соромно, — вона опустила очі вниз, і руками прикрила обличчя, а я, підхопивши її на руки, переніс туди, де не було скла, і підбадьорливо поцілував в маківку.

— Іди розслабся, випий вина або просто полеж, а я поки викликаю покоївку, щоб все прибрала тут.

— Пробач мені.

— Значить так! — строго почав я. — Якщо я через дві хвилини прийду і побачу в твоїх очах смуток, виламаю лозину й відфігачу попу так, що сісти не зможеш. Скло — на щастя. Все, давай, топай.

Я уважно простежив за Лією, яка повільно пройшла на вулицю і присіла за стіл, досі засмучена тим, що трапилося. Знайшовши телефон на тумбочці, я набрав номер адміністрації й попросив прислати покоївку до нас на віллу. Молода дівчина прибула вже через пару хвилин з будиночка для персоналу, який знаходився з іншого боку двору, щоб не відволікати своєю присутністю відпочиваючих.

Покоївка привіталася й оглянула кімнату, в якій треба було прибрати, а потім кивнувши мені, приступила до роботи. Я ж, не думаючи собі нічого поганого, стояв і спостерігав, як вона прибирає, але мабуть сама дівчина розцінила мою присутність інакше. Схилившись у своїй короткій уніформі, вона оголила пишний зад, а потім, вважаючи, що непомітно для мене, пальцями підчепила ґудзика, відкриваючи вид на груди. І саме ця ситуація дала зрозуміти, що мене зовсім не цікавить її тіло, я не відчуваю ні крихти збудження від того, що вона намагається мене спокусити. У моєму серці цілком і повністю поселилася Лія, від якої я дурів лише кинувши на неї один погляд.

— Треба ж бути такою дешевою повією, щоб спокушати чоловіка при його жінці. А той стоїть, як натуральний пес і вирячився на неї, зовсім забувши про свою супутницю.

— Закінчений ідіот, — підтвердив я слова малої, а потім різко обернувшись, прийшов до тями, — Ліє, тільки не смій ревнувати.

— До чого тут ревнувати? А ти одягнися, натурале!

— Я зараз, мила, я зараз, — закивав головою, сподіваючись, що мала мені повірить і не влаштує скандал, тому що я точно був упевнений в собі і знав, що крім неї мені ніхто не потрібен.

— А ця, — вона тицьнула пальцем в покоївку, яка невдоволено пихтіла, підмітаючи скло, і явно зрозуміла, що їй тут не раді, — нехай прибере і котиться звідси! Для мене всі люди однакові, прибиральниці або директор великої компанії, але тільки не дівка, що посміла спокушати мого чоловіка!

Вона розвернулася і швидко зникла на терасі, розлючена поведінкою покоївки і тим, що я, як ідіот стояв і витріщався на неї. Шкода, що Лія не може пробратися в мої думки, інакше вона була б в мені впевнена.

— Прибери тут і йди, — сказав я італійською і швидко піднявся на другий поверх, щоб переодягнутися і йти на помилування до своєї дівчинки, яка явно не збиралася мене прощати просто так. За посмішку.

Хм, почухавши підборіддя, задумався і зрозумів, що є у мене один спосіб. Задоволений собою, натягнув шорти і одразу рвонув до Лії, сподіваючись, що моя ідея, швидко її задобрить.