Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

Серце на мить зупинилося, коли Марах підійшла до парадних воріт. В пам’яті відразу ожила картинка останнього дня у Басарі, коли, будучи маленькою, вона в останнє бачила ці масивні сталеві велетні та рельєфне знамення роду Даару. Саме ця, неймовірної краси, висічена з мармуру гігантська стела, зараз, так само, як і тоді, дивилася на неї та немов би вітала з поверненням повноправну хазяйку, а слідом за нею, в поклоні нахилялися й вартові, які давно чекали на прихід високопоставленої гості.

Впевнені кроки вели Таїру до поставленої мети. Двері перед нею відкривалися від помаху руки, а довкола вже стояли придворні та слуги, що збіглися поглядіти на не бачене до цього чудо – давно померлу правительку, що ніби переродилася з попелу. Ці, зайві погляди бентежили, але надавали сили іти далі, високо підіймаючи підборіддя та широко розкриваючи плечі.

З першого погляду не можна було сказати, що алькасар вітав своєю гостинністю. Рідні в дитинстві стіни, стали давно чужими та холодними, зберігаючи за собою щемливі та щасливі спогади в перемішку з закарбованими в пам’яті кривавими картинами. І, навіть, якщо зараз Таіра йшла у складі цілої делегації з представників столичної еліти та своєї особистої охорони, то все одно відчувала себе самотньою, а від того неусвідомлено стискала кулаки та розраховуючи тільки на себе, готувалася до бою.

Так і зайшла до тронного залу, який за довгі роки зовсім не змінився, ще й досі заставляючи присутніх затамовувати подих від величі тієї краси, притягуючи погляд до скульптур попередніх правителів. Але подих затамувала не вона, а всі ті, хто чекав на неї в середині.

- Вітаю раду міністрів, - під відлуння власного серцебиття в голові промовила Марах, коли пересікла весь зал та порівнялася з сидячими в декілька рядів урядовцями, що не зводили з дівчини зацікавленого, а то й ошелешеного погляду. - Мене звати Даару Адель, - представилася вона. - Я дочка Даару Мінаха Прайма та наступниця трону Овірії, - додала слідом, але голову не поклонила, викарбовуючи сказані собою слова, які вона десятки разів повторювала про себе, готуючись до цього моменту.

Почувши це, галас пройшовся по залу, ожививши повітря навколо. Вже декілька годин міністри не могли дійти згоди щодо піднятого питання наслідування трону, а зараз, коли дівчина стала перед ними в усій красі, протистояння двох завідома різних позицій, активізувалося з новою силою.

- Чи так це насправді? – почулося недовірливе слідом, з-поміж тих, хто у широких мантіях займав місце у перших рядах.

- Якщо Ви маєте сумніви, то час розвінчати їх, - вийшов Кірк на перед пропустивши всі вітання.

Він був не просто охоронцем, тож був готовий стати для Марах щитом.

- Звісно я маю сумніви, - продублював голос, і сивуватий чоловік середньої статури, піднявся, аби усі присутні його бачили. - І не тільки я, - продовжив він далі, ставши негласним лідером опозиції, що ніяким чином не хотіла міняти уклад останніх років, адже все, що так добре було налаштоване за їхнє правління, могло зовсім скоро розлетітися на друзки. - Наскільки усім нам відомо, вся сім’я Прайма загинула в один день, і Ви там були та бачили закривавлені тіла Даару Мінаха та Даару Кім, разом з їхніми дітьми, - зверхнім поглядом з нотами презирства в голосі мовив міністр, - а тепер Ви нам говорите, що одна з дітей вижила? А чи не підстава це, чи, може, змова з метою заволодіти троном?

- Міністр Сата Ну-Ван, - направив усю увагу на нього Кірк, добре знаючи опонента, адже серед усіх негідних бути при владі, саме Сата Ну-Ван був лідером у тому ганебному списку, хто зовсім не враховував інтереси народу, зважаючи тільки на свої. - Справжня вона чи ні – це легко перевірити.

- Як?

- Печать правителя викарбувалася на тілі Даару Адель, коли перед смертю правитель передав їй імператорське благословення. Ви самі можете це перевірити, - впевнено відповів чоловік зі шрамом.

- Немає потреби, - продовжив Ну-Ван, кидаючи зневажливий погляд на усю делегацію, яку він не хотів бачити зовсім. - Маючи підходяще обладнання та знаючи як виглядає печать правителя, фальсифікувати її буде легше простого. Ви багато років провели з загиблим Праймом, тож доцільним буде припустити, що печать Ви бачили неодноразово, а значить могли її підробити.

Почувши це Таіра проронила глузливу посмішку, а Кірк продублював її слідом. Комічно та гидко, одночасно, було дивитися на це видовище, коли відчуваючи кінець свого правління, міністр старався зберегти власну шкуру, очорняючи противника.

- Що ж, - протягнув начальник почесної варти Даару Прайма, погравши бровами, мімікою підтверджуючи те, що іншого він від правлінців і не чекав. - Я й не думав, що буде легко. Я погоджуся з Вами, що печать можна підробити, але крила підробити не вийде. Більшість із Вас вже бачили їх велич на власні очі та переконалися у їх самобутності.

- А хто може засвідчити, що це крила Даару Мінаха Прайма? – підірвався ще один з присутніх товстопузів, стараючись розбити в пух і прах усі докази її причетності до роду Даару, а якщо не вийде, хоча б посіяти смуту. - Пройшло багато років. Більшість вже не пам’ятає ні їхнього кольору, ні фактури, - говорив він не перестаючи, пропускаючи той факт, що носіїв крил у цьому світі має бути лише п’ять – рівне кількості доменів, які були даровані правителям, разом із імператорським благословенням.

- Не зрозумійте хибно, - у розмову встряв ще один з представників влади, що на відміну від попередніх двох, був більш дружелюбним, чи, навіть, розсудливим. - Правда полягає в тому, що до сьогодні не відомо, чи взагалі Даару Прайм передав імператорське благословення своїм наступникам перед смертю, адже ніхто з присутніх не бачив моменту тієї передачі. Ми хочемо бути впевнені в тому, що перед нами стоїть його нащадок, - кинув довготелесий свій оцінюючий погляд на Таіру, насправді вже переконавшись у тому, що в дівчині тече кров Даару, яка, як то говорять: була на лице.

- Я пам’ятаю, - зробив Кірк декілька кроків в його бік, - і запевняю Вас, що це крила Даару Прайма.