Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

Ворожого війська між Саймаа і російським кордоном було близько 15 000 багнетів. Більшість (7000 вояків і 25 гармат) протистояла нам на ділянці в Антреа на фронтовій дузі Агвола — Ганніла — Няатяля. 6000 вояків і 44 гармати стояли в прикордонній зоні Раасулі — Муолаа — Райвола — Валкеасаарі. Район Гейнйокі — Яюряпяаярві посередині Карельського перешийка, розташований якраз між цими угрупованнями, лишався порожнім. На лівому фланзі поблизу Саймаа, точніше, в районі Лаппеенранта — Йоутсено, було 2000 вояків і 12 гармат. Додався і виборзький гарнізон (близько 2000 вояків). Ворог мав багато артилерії, а залізниці контролювали добре озброєні панцеропоїзди. Під час війни між великими державами росіяни збудували довкола Виборга широке кільце польових укріплень, а саме місто захищала смуга фортів. Крім названих тут сил, звичайно, треба було зважати й на 10 000 вояків регулярного російського війська, яке стояло відразу за лінією кордону.

Прогалина у ворожих позиціях посередині Карельського перешийка спонукала зосередити сили кілометрів за двадцять на схід від Виборга в районі Гейнйокі. Звідти можна було завдати швидкого удару або по самому місті, або по тилу ворожого угруповання в Антреа. Скидалося на те, що, як і на першій стадії тамперської операції, є змога виграти бій, не доходячи до самого об’єкта наступу. Але тоді масування війська в Гейнйокі треба було здійснити непомітно для ворога, а сам головний удар прикрити для відвернення тилової загрози, яку створювали ворожі сили на сході й півдні Карельського перешийка. Для запобігання цій небезпеці наше військо мало скувати ті сили і перетяти залізницю Виборг — Петербург.

Повідомивши полковнику Аусфельду провідну ідею операції, я 24 березня дав йому завдання вивчити на місці можливості для її реалізації. Полковник повернувся через три дні, переконаний, що план здійсненний, зокрема завдяки тому, що військо можна транспортувати баржами Вуоксою з Антреа до Гейнйокі.

Чимало батальйонів уже прямували до Антреа і Ківініемі. А ще я хотів підготувати всі накази до наступу якомога швидше, тому вирушив, не чекаючи падіння Тампере, 4 квітня до Карелії, щоб особисто вникнути в деталі наступу. Обговоривши плани з майором Сігво і його начальником штабу капітаном Геґґлундом, я вирішив, що операцію таки треба здійснювати. Повертаючись із Карелії, я викликав генерал-майора Левстрема на станцію Піексямякі на ранок 6 квітня і, як я вже зазначав, дав йому завдання взяти командування Східної армії в свої руки. Під час нашої розмови надійшла звістка про падіння Тампере.

У наказі Ставки, надісланому 7 квітня генерал-майору Левстрему, операцію було намічено так:

Ваше загальне завдання наразі — завадити ворогові пробитися через межу Гейнола — Моугу — Суоменніемі, а мета війська, яке перебуває тепер на Карельському фронті, — прикрити позиції Карельської групи, а далі, за окремим наказом, обійти правий ворожий фланг, утворений на межі Йоутсено — Няатяля, і розбити його, відтиснути ворога від Виборга і спробувати раптовою атакою здобути місто. Для цього треба завчасно скувати якомога більше ворожого війська на лаппеенрантському напрямку, а також перетяти залізничні колії на Виборг.

Здійснюючи зазначену наступальну операцію, слід розташувати формації, які перебувають у Саво, за винятком […], так, щоб вони загалом діяли через Савітайпале на Лаппеенранту, й водночас зібрати єгерські частини на Вашому лівому фланзі.

11 квітня командувач Східної армії дістав змогу викласти в Ставці детальний план. Мені здалося тоді, що генерал-майор Левстрем не цілком усвідомлює, як важливо зосередити достатньо потужні сили в східній частині Карельського перешийка для операції, яка має початися з Рауту й закінчитися перетином залізниці Виборг — Петербург і перекриттям кордону. Левстрем попросив скерувати деякі підрозділи до Антреа, а не до Ківініемі, куди вони мали вирушити відповідно до плану зосередження війська. Цього я не міг схвалити і зазначив, що на сході Карельського перешийка має відбутися не демонстрація, а щось інше. Успіх усієї Виборзької операції залежить від того, чи вдасться остаточно перетяти залізницю й ефективно перекрити кордон. Тепер я для доповнення попередніх вказівок дав усне розпорядження, за яким Східна армія мала розпочати наступ атакою на залізничну колію. Лише коли залізницю буде перетято, головні сили підуть із Гейнйокі у вирішальний наступ на Виборг і вороже угруповання в Антреа.

З численних джерел було отримано тотожні повідомлення про те, що виборзька залога вкрай слабка — ворог зібрав майже всі сили на вуоксенській межі. За донесеннями, найслабші виборзькі оборонні споруди розташовані на півдні від міста. Через те я наголосив командувачу Східної армії про важливість поєднання фронтальної й тилової атак на головні сили ворога зі швидким і зухвалим ударом по Виборгу з півдня; головний удар треба спрямувати на лівий фланг.

Два дні по тому генерал-майор Левстрем повідомив, що його ліва наступальна група, яка має перекрити кордон і перетяти залізницю, занадто слабка. Беручи до уваги важливість і самостійний характер операції, я тоді вирішив віддати йому один із єгерських полків зі свого резерву. Щоб Левстрем міг цілковито зосередитися на новому завданні, я зняв з нього обов’язки командувача війська в Саво, а новопризначеного командувача, полковника Тунзельмана, підпорядкував безпосередньо головнокомандувачу.

Зібрані тепер у Карелії сили були, як на наші умови, досить великими. Єгерське військо складалося з шістьох піхотних полків, однієї артилерійної бригади й одного кавалерійського полку, а шуцкорівське — з шістьох полків. Із вісімнадцятьох піхотних полків армії було залучено дванадцять, а загальний кількісний склад сил, наданих для наступу, становив близько 24 000 вояків і 41 гармату. Те, що ми мали змогу концентрувати військо на правому березі Вуокси, було завдяки витривалості карельців; якби вони втратили плацдарми й зайняли оборону по той бік річки, тепер вільної від криги, ми б мали дуже несприятливу вихідну позицію для наступу.

Підсумком виконаної генерал-майором Левстремом організації був поділ Східної армії на три групи. Група Аусфельда (6000 вояків і 8 гармат) мала зібратися в Рауту і звідти швидким ударом перетяти залізницю Виборг — Петербург якомога ближче до кордону. Група Вілкмана (7300 вояків і 15 гармат) дістала завдання завдати з Гейнйокі удару в тил ворожого угруповання, яке протистояло нам на Антреаському фронті, перетяти його комунікації з Виборгом і раптовою атакою здобути місто. Група Сігво (4500 вояків і 15 гармат) мала скувати ворога на межі Іматра — Антреа, а далі на своєму лівому фланзі у взаємодії з групою Вілкмана оточити головні сили ворога на півночі від Виборга.

Полковник Аусфельд дістав наказ розпочати довгий