Читати книгу - "Чорний принц, Айріс Мердок"

— Подивись, — не вгавав я, — дивись, хто прийшов!

Я поставив білу статуетку на скляну поверхню туалетного столика. Поряд із нею виклав емаль і малахітову шкатулку. Витяг клубок переплутаного намиста.

Прісцилла дивилася на речі. Потім, так і не торкнувшись їх, узяла паперову серветку й заходилася витирати з обличчя червонясте місиво.

— Роджер передав їх тобі. І подивись, я знову приніс пані на водяному буйволі. Боюся, він трохи кульгає, але…

— А норковий палантин? Ти бачив його?

— Ну, я бачив його. А тепер, Прісцилло, хочу сказати…

Без крему обличчя Прісцилли було грубим і вкритим плямами. Вона кинула покручену масну й вологу серветку на підлогу та сказала:

— Бредлі, я вирішила повернутися до Роджера…

— Ох, Прісцилло.

— Я вчинила недобре. Не варто було йти від нього. Так нечесно. І думаю, що без нього я в прямому сенсі втрачаю глузд. У мене не залишилося шансів на щастя. Хай там як, бути мною — це вже постійне пекло. А в цьому безглуздому місці я ще більше часу перебуваю на самоті. Навіть у ненависті до Роджера був якийсь сенс, він робив мене нещасною, але належав мені. Там я звикла до речей, там було чим зайнятися, я ходила на закупи й готувала, прибирала будинок, навіть якщо знала, що чоловік не прийде на вечерю. Я готувала для нього й ставила все на стіл, а він не приходив, і я сиділа та плакала, дивлячись телевізор. Проте це все було частиною чогось: те, що я чекала на нього в нічній темряві, хоча хотіла спати, те, як слухала, чи не повернеться ключ у замку; мені принаймні було на що чекати. Я не залишалася наодинці зі своїми думками. Мене насправді не обходить, чи він бігає за дівчатами, за секретарками з бюро — усі вони так чинять. Нині мені не здається, що це має якесь значення. Я назавжди пов’язана з ним у горі й радості — у нашому випадку в горі, — але будь-які пута мають значення, коли ти падаєш у пекло. Очевидно, ти не можеш піклуватися про мене, та й чому мав би? Крістіан поводиться дуже люб’язно, але вона страшенно допитлива, вона просто грається в гру, і незабаром я їй набридну. Я знаю, що огидна, огидна, не розумію, як вам вдається дивитися на мене. Тим паче я не хочу, щоб на мене дивилися. Я вже відчуваю, як мій здоровий глузд розпадається. Відчуваю, що сама тхну гниллю. Цілий день лежала в ліжку. Навіть нафарбувалася лише незадовго до твого візиту, і це мало жахливий вигляд. Я ненавиджу Роджера й останні рік чи два боюся його. Але, якщо не повернуся до нього, я просто зникну; всі мої нутрощі випадуть назовні, як у повішаних. Не можу передати тобі, яких страждань я зазнаю.

— Ох, Прісцилло, припини. Ось, дивись, які гарні речі. Ти ж рада бачити їх знову, це те, що дарує тобі радість. — Я витяг із купи прикрас намисто, у якому чергувалися сині й прозорі кульки, розплутав його й розтягнув велетенською «О», щоб надіти їй на шию, але сестра розлючено відмахнулася.

— Він надіслав норку?

— Ну…

— Я все одно збираюся назад, тож це не суттєво. З його боку люб’язно було принести… Що він казав? Він хоче мене бачити? Він казав, що я огидна? Ох, моє життя — суцільне пекло, але, якщо я повернуся, гірше, ніж тепер, не буде, гірше вже немає куди. Я спробую бути спокійною й покірливою. Я спробую братися за дрібниці, частіше ходитиму в кіно. Не кричатиму й не плакатиму. Якщо я поводитимуся тихо, він не завдасть мені болю, чи не так? Бредлі, ти поїдеш зі мною до Брістоля? Я б хотіла, щоб ти пояснив Роджерові…

— Прісцилло, — увірвав її я, — люба, послухай. Тепер уже й мови не може бути про твоє повернення назад — ані зараз, ані колись іще. Роджер хоче розлучитися. У нього є коханка, молода дівчина на ім’я Меріґолд, з якою він живе цілу вічність, кілька років, і тепер він хоче побратися з нею. Я бачив їх сьогодні вранці. Вони дуже щасливі, кохають одне одного, хочуть одружитися, і Меріґолд вагітна…

Прісцилла підвелася, манірно підійшла до ліжка й упала на нього. Складалося враження, наче мрець заліз до своєї труни. Вона натягнула ковдру.

— Він хоче одружитися… — Її рот розтулявся мляво, і мова була нечітка.

— Так, Прісцилло…

— Він зустрічався із цією дівчиною досить довго…

— Так.

— Вона вагітна…

— Так.

— Тому він хоче розлучитися…

— Так. Люба Прісцилло, ти все розумієш і мусиш хоробро дивитися цій ситуації в очі…

— Смерть, — пробурмотіла моя сестра, — смерть, смерть, смерть…

— Тримайся, дорогенька.

— Смерть.

— Незабаром ти почуватимешся краще. Тобі пощастило позбутися цього негідника. Чесно. Ми збудуємо для тебе новий світ, пеститимемо тебе, усі допомагатимемо, ось побачиш. Сама казала, що частіше ходитимеш у кіно. Роджер плататиме гроші на твоє утримання, а Меріґолд — стоматолог…

— І, напевно, я зможу коротати час, плетучи малесенькі речі для дитинки!

— Уже краще. Покажи, що ти не втрачаєш віри!

— Бредлі, якби ти знав, як я ненавиджу тебе, ти зрозумів би, як далеко від людської надії я опинилася. Щодо Роджера… я запхала б… розпечену спицю… йому в печінку…

— Прісцилло!

— Я читала про це детектив. Він помер би повільно, у жахливих муках.

— Прошу…

— Ти не розумієшся… на страхах… не дивно, що ти не можеш написати справжню книжку… ти не бачиш… жаху…

— Я знаю жахи, — заперечив я, — але мені відомі й радощі. У житті є приємні сюрпризи, виграші й слава. Ми захистимо тебе, піклуватимемося…

— Хто це «ми»? Ах… у мене немає нікого на цілому світі. Я накладу на себе руки. Так буде найліпше. Усі казатимуть: «Це на краще, що вона себе вбила, їй ліпше бути мертвою». Я ненавиджу тебе, я ненавиджу Крістіан, я ненавиджу себе так сильно, що можу годинами кричати від ненависті й болю, ох, як боляче, ох, Роджере, Роджере, Роджере, як боляче…

Вона повернулася на бік, майже нечутно схлипуючи, губи тремтіли, в очах бриніли сльози. Я ніколи не бачив, щоб хтось так замкнуто страждав.

Я відчув нестримне бажання приспати її — не назавжди, звичайно, — якби хтось міг зробити їй якийсь укол, аби висушити ці жахливі сльози, дати перепочинок її змученій свідомості.

Двері відчинилися, і зайшла Крістіан. Глипнувши на Прісциллу, вона неуважно привіталася зі мною «сковуючим» жестом, який, як на мене, аж сочився інтимністю.

— Що тепер? — рішуче запитала вона в Прісцилли.

— Я щойно розповів їй про Роджера й