Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

Староста з групою новобранців, які знайшли привід для жартів і продовжували пошепки обговорювали його, безперервно посміюючись, неквапливо пішов, залишивши мене наодинці з Листицею і кирпатим горобчиком.

— Щось я не зрозумів, дівчата? А ви, чому від суспільства відриваєтеся? Чи вам окреме запрошення треба.

— Я ж з тобою… — Листиця потисла плечима. Усім видом демонструючи, що не відійде а ні на крок.

— І я, — пискнув горобчик. Ну, як горобчик. Це я з висоти своїх майже двох метрів так бачу. Насправді дівча лиш зовсім трохи не дотягало до середнього зросту. А що було тендітної статури, так це не особливо впадало в очі. Бо в першу чергу погляд зупинявся на інших місцях дівочого тіла. Опуклих і доволі звабливої форми. Звідки не глянь… Всесторонньо, одним словом, розвинута дівчинка.

— Зараз не зрозумів, — я почав робити звірячий вираз, але через ранні сутінки мої старання пропали марно.

— Ти ж обіцяв…

Добре дівчатам, їм і до міміки вдаватися не треба, все одною інтонацією висловлять. Три слова, а який зміст. Тут тобі і «я одна боюся», і «покористувався, сволота, а тепер злиняти хочеш?», і «як тапочки подати чи борщ зварити, так потрібна», і «всі мужики сво…», і «я тебе так люблю , а ти начальника з себе корчиш».

Прийнявши моє мовчання за згоду, Листиця оперлася на пілум, всім виглядом зображуючи готовність виконати будь-який наказ, тільки якщо для цього не доведеться далеко відходити.

Пригадую, загадка така була за радянських часів. «Чому Брежнєв зустрічав закордонні делегації на аеродромі, а Черненко лише у Кремлі?» Відгадка: «Брежнєв працював на батарейках, а Черненко від мережі». Цікаво, яку версію курноса висуне? І, до речі, треба б на її «посаг» уважніше поглянути. Схоже, там пара непоганих речей є. Я хоч і невіглас в «середньовічному» залізі, але хорошу сталь від сирця якось вже відрізню.

— А мені мамка теж веліла від вас ні на крок не відходити, — проспівала кудрявенька. Голосок, хоч і трішки писклявий, але мелодійний. Приємний для слуху. — Так і сказала: «Хочеш живою залишитися, тримайся за Владислава Твердилича обома руками!»

Коротше, спецназ підкрався непомітно. Оп-па! Вона що й справді збирається за мене триматися? Тоді, так. Тоді, звісно. І навіть швидше за все... Ну, тепер я вам усім навоюю, підпертий із двох боків дівчатами, як щогла розтяжками. Трясця… Розбігайтеся гобліни та гхноли!

— Ви чого, дівки, геть здуріли? — зробив я останню спробу відбитися від цієї парочки.

— Тільки з тобою!

Тепер у голосі Листиці з'явилася споконвічна жіноча безапеляційність і вимога виконати подружній обов'язок… у сенсі — захистити слабке створіння, що довірилося чоловічій опіці.

— Ми з вами…

О, а кирпата «наречена», відчувши слабкість своєї позиції, вирішила впасти Листиці на хвіст. Загалом, цілком логічно... Якщо я підпишуся на ескорт однієї дівчини, то й друга підопічна надто явним тягарем не стане.

Гаразд, чорт з вами, дівчата. Може, я й справді такий батько-командир, перебувати біля якого комфортніше, ніж біля кухні? Та й мені, з огляду на дефіцит хлопців, особливо вибирати не доводиться. Бійці з красунь, звичайно, такі собі, але для зв'язку — цілком згодяться. У посильні, тобто!

— Добре, — я продемонстрував дівчатам стиснутий кулак. — Але коритися мені беззаперечно. Скажу: «Падай!» — щоб валилися обидві на землю, як підкошені. Хоч у багнюку. Скажу: "Замри!" — не сміти не те що ворухнутися, а навіть кліпнути. Скажу: «Біжи!» — щоб вітер у вухах свистів. Це зрозуміло?

— Так, Владе…

— Дякую.

Дует радісних та щасливих голосів закінчився поцілунком у щоки. Одночасно із двох сторін.

Щось я не зрозумів диспозицію? А чому Листиця мовчить? Ну, духи-співмешканці, чого мовчите, як риба об лід?

«Нам це не цікаво, Владе. Ми, власне, подрімати вирішили. Але коли ти сам спитав, та й сон перебив, можу нагадати, що тут багатоженство, хоч і не заохочується звичаями, але й не заборонено законом. Все виключно від доброї волі самих молодят залежить. Можеш, хоч гарем на десяток дівчат собі завести, ніхто й слова проти не пискне. Аби лише згодою всіх зацікавлених сторін. Особливо — жіночої статі. Сам розумієш, приймати поповнення в свій колектив та навчати сімейної етики їм належить. А тепер, якщо це все, про що хотів запитати, не заважай. Ми спати збираємося... Розбудиш, коли розберешся зі своїми красунями»

Значить, згодою жіночої статі? А мене хтось запитав: чи хочу я на свою голову такі проблеми? Кілька красунь під боком — це, звісно, заманливо. А насправді, поки одній лад даси — впрієш. ? Хоча, якщо вдуматися, суєта все це і сум'яття почуттів. Не на часі. Потім розберемося і з цим питання, потім… Зараз куди важливіше і самому вціліти, і якомога більше отаких кирпатеньких врятувати. І від смерті, і від наруги.

Дівчата трохи відсунулися і вичікувально завмерли.

— Ех, відшмагати б вас зараз, — промовив я мрійливо, як наживо уявляючи цю чарівну картину, але почувши хихикання, поквапився уточнити: — Армійським ременем. Так, щоб з тиждень тільки на животі спати могли. Ну, це на вас ще чекає, заслужили. Обіцяю. А тепер, дівчата, якщо готові, тупайте за мною ...

Угу зараз. Це вони гадали, що готові. Ось тільки шнурки попрасувати забули.