Читати книгу - "Мій любий попутник, Інна Земець"

– Що ти робиш?! – накинулась, коли на водійське сидіння всівся.

– Нічого, хіба не можна поговорити з людиною?

– З людиною можна, а він тобі нащо?

– За нього турбуєшся?

– За себе - не хочу свідком нападу бути.

– То будеш жертвою, - оце ляпнув! Та не схоже що дурна фраза її злякала. – Я про те, що треба побої зафіксувати.

– Не треба, кінець історії.

– Впевнена? Щось він не дуже сумирний на вигляд.

– Ну, то мабуть через пристрасні поцілунки з капотом власної тачки. Нічого, подряпини залиже і буде далі своїм життям жити. Рокові пристрасті – не про нас.

– А з розставання і не скажеш.

– Якби не одна повія лупоока,  то й клопоту б не було.

За жвавою бесідою і третину дороги вже проскочили.

– Тобі буде зручно до Ботанічної мене підкинути?

– Куди скажеш.

– Тоді туди, будь ласка.

– Це ж не ваша оселя, сподіваюсь?

– Ні, звісно, - глянула на мене як на дурня Дарина. – Там подруга живе.

– А більше нема куди?

– Та не до брата і не до батьків же ж їхати. Хотів би щоб твою сестру або доньку з синцем на пів мордяки під світанок сторонній чоловік привіз?

Гарний аргумент. До світанку кілька годин, як пощастить – ще посплю трохи. Ось вже потрібна вулиця і дім. Глупа ніч – всі вікна темні.

– Впевнена, що подруга вдома?

– Впевнена, віддай валізи, будь ласка.

Поки з багажника ті бебехи видобував, пішла до домофону. Схоже нема нікого вдома, кнопки понатискала, стоїть тишу у відповідь слухає, нервово носком кеда по кахлям стукає. Назад валізи запхав.

– Дара, повертайся в машину, до ранку на лавці не витримаю.

– Так ти їдь, я тут її дочекаюсь.

Скільки не три рукою очі, а не покращає.

– Нема сил дебатувати, поїхали хоч кілька годин відпочинемо. Ти ж розумієш, що тут тебе не кину, тому як маєш совість – дай хоч полежати у себе, а не під чужим під’їздом.

Вмовляв довше, ніж чекав поки засне. Ще квартал не проїхали, а випадкова попутниця вже притихла на задньому сидінні. Як на паркінг заїздив, думав чи не залишитись в машині спати, але прокинулась. Ліфтом піднімались мовчки, всі сили пішли на те, аби очі не злиплися. Поки за постільною білизною ходив, гостя вже на дивані заснула. Не будити ж! Обережно плед накинув і на своє ліжко впав. Заснув – наче вимкнувся. Прокинувся під бісячий звук будильника. Ох і не хотілося очі розплющувати! Та як згадав, що у мене гостя на дивані ночує – вмить підхопився. Від адреналіну вже й сліду не лишилось, мабуть зараз знеболювальним пригощатиму. Та пригощати не було кого. Плед охайно складено, на дивані пусто, в квартирі тихо. На всяк випадок зазирнув в усі закутки – пішла по-англійські, як то кажуть. Якби не знав що точно не наснилося, сам би в таку химерну пригоду не повірив. Дуже дивна дівчина, не то щоб подяки якої чекав, та могла б хоч слово сказати, а не тікати, мов з полону. Після душу на рефлексії часу зовсім не лишилось - надолужував втрачений час. Пів дня мотав містом, весь вечір провів за ноутбуком. Лиш під сутінки до ліжка дістався, впав мов підкошений і в стелю втупився. Повну гармонію псував лише якийсь гострий предмет під плечем.

– Що то в біса там валяється? – буркотів я, намацуючи рукою згорнутий клаптик паперу.

«Немає слів, якими б могла виразити тобі мою вдячність, тому обмежусь простим і щирим ДЯКУЮ!!! Сьогодні з подругою відбуваємо з міста, але раптом що – пиши».

Раптом що - вже зараз, хоча б з цікавості їй напишу.

«Привіт, Дара! Як самопочуття?»

Подивлюсь, чи відповість. Крапочки застрибали майже одразу.

«Привіт! Все добре, завдяки тобі навіть синець майже непомітний. А ти як?» - не забарилась відповідь.

«Цілий день працював, тільки зараз твою записку знайшов. Чого втекла?»

«Спізнювалась на потяг. Лишила тобі номер на всяк випадок, якщо раптом мій колишній тобі дошкулятиме. Абсолютно впевнена, що такого не станеться, але якщо помиляюсь – повідом мені негайно, будь ласка».

Поки сміявся і відповідь вигадував, вона щось далі мені писати почала.

«Ще раз дякую за твою небайдужість і шляхетність. Сподіваюсь, на твоєму життєвому шляху надалі зустрічатимуться лише приємні сюрпризи;) Від щирого серця бажаю тобі щастя і успіхів!»

Ага, ваш дзвінок дуже важливий для нас – ясно-понятно.

«І тобі бажаю всього найкращого, нехай твої пригоди будуть більш веселими та приємними»

«Дякую) Хай щастить!»

Навзаєм, Дара.