Читати книгу - "Свобода"

Доки Петті не дісталася дверей Полсенів, які були одними з останніх у її списку, вона не отримала жодної відповіді. Меррі пояснила, що Керол Монаген і справді більше не орендує. Дім Керол був одним із декількох сотень, які управління житлового господарства викупило в смутні часи, а тепер розпродує за договірною ціною.

— Чому ж я про це не чула? — здивувалася Петті.

— Ти ніколи не питала, — відповіла Меррі. А потім не втрималась і додала: — Ти ніколи не цікавилась урядовими справами.

— То кажеш, вона купила задешево?

— Дуже задешево. Іноді буває корисно знати потрібних людей.

— А сама ти що про це думаєш?

— Думаю, це лайно — як з фінансової, так і з філософської точки зору, — відповіла Меррі. — І це одна з причин, чому я працюю із Джимом Шибелом.

— Знаєш, мені завжди подобався цей район, — поділилася Петті, — мені подобалося жити тут, навіть із самого початку. А зараз усе тут виглядає в моїх очах брудним і потворним.

— Не падай духом, просто долучайся до нас, — порадила Меррі й дала їй дещо почитати.

— Не хотів би я зараз опинитись на місці Волтера, — сказав Сет, тільки-но Петті пішла.

— Щиро рада це чути, — всміхнулась Меррі.

— Це мені здалося, чи ти теж чула підтекст подружнього розладу в її словах? Ну, в її словах про Керол та її податки? Щось знаєш про це? Мені це здається дуже цікавим. Ніколи про це нічого не чув. А тепер він ще й не зумів захистити їх прекрасний вид на дерева Керол.

— Це все її відсталі рейганівські погляди винні, — відповіла Меррі. — Вона вважала, ніби зможе жити у власній маленькій кулі, у власному маленькому світі. У власному ляльковому будиночку.

Прибудова, яку зводили, вихідний за вихідним, протягом наступних дев’яти місяців із купи бруду на задньому дворі Керол, була схожа на величезний утилітарний ангар із трьома простими вікнами, що лише підкреслювали розкіш вінілової обшивки. Керол та Блейк звали прибудову «великий зал»[12], а таке явище було тоді для жителів Ремзі-Гілла чимось незрозумілим. Пам’ятаючи про стару проблему з недопалками, Полсени збудували високий паркан і висадили ряд декоративних ялинок, які з того часу достатньо підросли, щоб приховувати вид на ділянку Керол. І тільки Берґланди мали змогу без перешкод насолоджуватися тим видом, тому всі інші сусіди намагалися уникати розмов із Петті, чого раніше ніколи не траплялося, бо всі балачки обертались навколо того «ангара», як вона називала сусідську споруду. Вони махали їй рукою з вулиці, віталися, але намагалися не зупинятися, бо тоді розмови не уникнути. Працюючі матусі дійшли висновку, що Петті має забагато вільного часу. Раніше вона була неоціненною, бо бавилась із малими дітьми, займалася з ними фізичними вправами та рукоділлям, але зараз більшість із тих малят були вже підлітками. І чим би вона зараз не займала себе, їй завжди впадали у вічі або заважали гамором сусідські роботи. Кожні кілька годин вона з’являлася на порозі свого дому й крокувала заднім двором, роздивляючись той великий зал, немов тварина, чиє гніздо розтривожили, а іноді, увечері, стукала в тимчасові фанерні двері сусідів.

— Агов, Блейку, як справи?

— Все просто чудово.

— Судячи з того галасу, так і є! Знаєш що, твоя електропилка занадто голосна як для о пів на дев’яту. Чи ти не думав займатися ремонтом удень?

— Мені це не дуже до вподоби, справді.

— Ну, тоді — що, як я просто попрохаю тебе зупинитися?

— Не знаю. Що, як ти просто даси мені змогу закінчити роботу?

— Оце вже мені не до вподоби, бо галас дійсно дуже нам заважає.

— Ха, мені дуже прикро, щоб ти знала.

Петті мимоволі голосно заіржала:

— Ха-ха-ха, прикро, кажеш?

— Так, слухай, я дійсно перепрошую за галас. Але Керол каже, що п’ять років провела, слухаючи галас, який ішов з вашого будинку, коли ви його ремонтували.

— Ха-ха, не пам’ятаю, щоб вона скаржилася.

— Ви просто робили те, що мали. А зараз я роблю те, що маю.

— Та ви ж щось жахливе будуєте, перепрошую, але це просто потворно. Чесно. Це неприкрита правда. Але мене не це турбує, а ваша пила.

— Ти знаходишся на приватній власності, тому прошу тебе залишити мій дім.

— Гаразд, тоді я викличу поліцію.

— Давай, вперед.

І вона виходила на вулицю, тремтячи від безсилля. Вона періодично викликала поліцію через той галас, і кілька разів вони навіть приїздили і вели розмови із Блейком, але потім навіть вони втомилися від неї і не приїздили на виклики до наступного лютого, коли хтось проколов усі чотири зимові покришки на автівці Блейка, і тоді вже Керол та Блейк подзвонили до поліцейської дільниці й направили її службовців до сусідів, які весь час так часто скаржилися. Це призвело До того, що Петті знову пішла вулицею по всіх сусідах із промовою. «Жахлива підозра, чи не так? І вона впала на сусідську матусю двох підлітків. Який я страшний злочинець! Мабуть, навіть ненормальна. Він має найбільший, найвідразливіший автомобіль на всій вулиці, у нього шипи на бампері, які не подобаються нікому з тих, хто не вважає себе расистом, але Господи, який заплутаний злочин: хто ж іще, окрім мене, міг це зробити?»

Утім, Меррі Полсен була впевнена, що то і справді скоїла Петті.

— Я в Це не вірю, — заперечував Сет. — Тобто вона й справді ображена, але не стала б брехати.

— Вірно, але я й не чула, щоб вона комусь сказала, що не робила того, їй би пройти добрий сеанс психотерапії. Було б досить корисно. Так-так, терапія та робота на весь день.

— Не розумію, чому Волтер нічого із цим не робить.

— Волтер убивається на роботі, заробляючи на життя так, щоб вона сиділа весь день удома та вдавала божевільну домогосподарку. Він добрий батько для Джесіки та певний авторитет для Джоуї. Я б сказала, він дуже зайнятий.

Волтеровою найвидатнішою рисою — окрім його кохання до Петті —