Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

Ірада провела очима тітоньку, двоповерховий дім з білого каменю, побудований навколо двох могутніх розлогих дерев з крученими стовбурами, їх невелике поселення, білі скелі що  врізалися у бірюзу морської води. Та ось віман прискорився і рідний острів дівчини швидко зник з поля зору, а попереду  розкинулася суцільна синь, лише на обрії окреслена примарною смугою далеких гір.

— Не сердься на Джат, вона лише турбується про тебе, а страшилки старого Дхавала її лякають, — промовив Бохлейн.

— Як можна вірити декхаї, який давно втратив не лише зв'язок з Зовнішнім полем, а й, схоже, залишки розуму? —  закотила очі Ірада. —  Не розумію, чому вона взагалі його слухає. Всі ж знають, що Дхавал просто обожнює лякати, бо любить привертати увагу. Але ж якщо його виключили з декхаї, то це означає, що отримана ним інформація настільки викривлена, що її не можна брати за основу жодних планувань! Треба ж придумати —  оголосити сальвахес загрозою на такому святі! Це ж просто смішно! 

— Можливо він вважає, що сальвахес можуть спокуситися мінералом, який ми використовуємо для накопичувачів енергії? Один мій друг якось брав участь у експедиції тими краями, то розказував, що сальвахес неодноразово намагалися поцупити у них накопичувачі енергії, попри те, що захисне поле обладнання полишало їм сильні опіки, а часом і суттєвіші травми.

—  Які дивні у тих дикунів розваги

— Думаю, розваги тут ні до чого. Є кілька логічніших версій. Найпростіша — спроба такими «прикрасами» привернути увагу протилежної статі, найхимерніша — сальвахес прагнуть опанувати наші технології.

— Серйозно? Ти можеш уявити когось з тих дикунів в одному з наших міст, чи за кермом вімана? Та дика потча має більше шансів впоратися з тим завданням!

— Потчі звичайно неймовірні істоти, але й сальвахес не варто недооцінювати. Вони розвиваються, нехай і повільно, — знизав плечима чоловік.

— З їх темпами розвитку, то настільки віддалена перспектива, що я про неї можу не турбуватися, — розсміялася дівчина.

Доки пара розмовляла, їх віман долетів до великого міста. В ідеальному колі високих світлих стін розташовувалася безліч будівель з рудими дахами, мощені світлим каменем дороги, строката зелень парків.

— Чхаттісгарх згори такий красивий, особливо коли готується до свята, — кивнула Ірада на численні гірлянди, що густо прикрашали широкі вулиці.

— Так. Шкода, що стара столиця втратила свій статус після завершення будівництва Тріпури, — кивнув Бохлейн.

— Зі Сваргемахалом та Сітарамахалом важко конкурувати.

— Вони нові, а Чхаттісгарх має давню історію, бо побудований на місці приземлення нашого першого корабля.

— Ця давня історія нині має неприємні аромати через нетрі з дхаса на околицях, а також безліч старих будівель, які симпатичні здалеку, але в них неможливо жити. «Геніальні» технічні рішення предків мають забагато вад та потребують шалених витрат на підтримання їх «історичної достовірності». Знайомитися з такою «історією» значно приємніше здалеку, або за архівними зображеннями. Ми з подругами якось надумали прогулятися «історичними будівлями» на околицях Чхаттісгарха, так я досі не можу забути сморід, що донесло до нас вітром від дхаса, які на березі ріки, просто попід стінами міста, палили своїх мерців. Чому ми це не заборонимо? Чи не поставимо там їм звичайний утилізатор?

— Бо некоректно забороняти тубільцям вірування, якими б загадковими вони не були. А встановити утилізатор — не варіант, бо, як показав досвід, дхаса не можуть ні безпечно користуватися цим обладнанням, ні належно обслуговувати. До того ж таке знищення тіл не відповідає їх віруванням. Я чув, що родини утилізованих мерців ставали вигнанцями, бо вважалися проклятими духом неналежно упокоєних предків.

— Жахіття. Хто їм вигадує такі нісенітниці?

— Вони самі. Отримані генетичні зміни мало вплинули на їх сформований пантеон страхів, хіба що трохи відкоригував їх візуалізацію. На жаль, формування з дхаса розвинутого суспільства не було завданням наших предків, які думали в першу чергу про забезпечення наших базових потреб. Базові потреби закрили — дхаса придатні для елементарних контактів, простої роботи, проте витрачати ресурси на їх подальший розвиток, досі вважається нерентабельним.

— А чому ми їх маємо витрачати? Це ж потрібно дхаса, а не нам.

— Спірне питання. Проблема в тому, що самі дхаса елементарно не доросли до розуміння необхідності розвитку. Вони прагнуть наших технологій, але при їх використанні керуються дикунськими принципами та наборами цінностей. Це призводить до неправильного, нецільового використання.

— Як можна неправильно використати побутовий утилізатор? — здивовано спитала Ірада, роздивляючись нетрі, над якими вони саме пролітали. Згори ті нагадували величезний, приліплений до зовнішньої стіни міста смітник, в якому помітні були групи чи поодинокі фігурки дхаса.

— Було зафіксовано випадки, коли дхаса використовували утилізатор, як знаряддя шантажу, тортур і навіть вбивства. Власне це не дивно, бо мету використання технологій формує суспільство. І чим нижчий розвиток того суспільства, тим воно агресивніше та намагається досягти максимально руйнівних наслідків, використовуючи для цього всі технології й знаряддя, які опиняються у його розпорядженні. Принцип виживання у дикій природі —  «вбий, або будеш вбитим». Попри сусідство з нами, дхаса, на жаль, відійшли від нього не далеко, та й ще питання в якому саме напрямку.