Читати книгу - "Веле Штилвелд: Сни далеких світів, Веле Штылвелд"

У світі, де зірки струменіють по небу як яскраві маяки в океані космосу, Земля була лише однією з багатьох зупинок для трансвізитерів. Вони приходили до нас, слідуючи своєму черговому маршруту від Сіріуса до сузір'я Лебедя через петлю Мебіуса, як до знайомого місця. 
Для прибулих космічних трансвізитерів земляни були загадкою. Вони спостерігали, як ми, грубі матеріальні істоти, майже щоденно нагороджуємо один одного за наші дивацтва, тоюто - за ущербність і слабкості, які не завжди були вродженими, а часом і набутими. 
У стародавніх ще кам'яних книгах, що свідчать про минуле людства, тепер з котрих рубали дрова для розпалювання коменів, розповідалось дещо незвичне. Але то було й загуло, а на Землі люди, як равлики, розповзалися по своїх маленьких світах, повних сумнівів і бездіяльності. 
Що ж там на зорі цивілізації сталося з дивної зустрічі двох таких несумісних світів? Яка культура виникла з дивного сходження Богів на планету Людей, і як вона відобразилася в кривих дзеркалах нашого власного сприйняття, названого згодом історичним? 
Наші гості з далеких зірок почали пізнавати нас, занурюючи присічних трансвізитерів у нашу культуру і спостерігаючи за нашим минулим розвитком. І в своїх дзеркалах вони побачили відображення унікальності нашого світу: культуру, просякнуту дивацтвами і творчістю, де навіть найнепомітніші равлики могли принести натхнення. 
Так почався обмін ідеями і досвідом між двома світами, відкриваючи нові горизонти для обох з них. І тоді разом ми створили спільну культуру, яка не мала аналогів в жодній з зоряних систем. Це була культура сміливих досліджень і неймовірних відкриттів, де кожен міг знайти своє місце і відшукати на ньому лише своє призначення, навіть якщо це була найскромніша і найпростіша равлик. 
Отже, подорож трансвізитерів через петлю Мебіуса стало не просто черговим маршрутом, а початком дивовижного шляху у невідомі глибини космосу і людської душі…
Пробиваючись серед густих заростей фіолетових дерев, що росли на цій далекій реліктовій планеті, Джейсон зустрів дивну істоту – триметрового слезовика. Він злякався, але потім зрозумів, що це не просто монстр з його сну. Це був живий мешканець цього трилуного світу, який привітав його з усмішкою. 
Сльозовик розповів Джейсону про світ, у якому вони знаходяться. Це був світ, де сни і реальність зливалися воєдино, де кожен міг створити свій світ за своїми бажаннями. Але існувала загроза – зловісні тіні, які намагалися захопити цей світ і знищити всі сновидіння. 
Джейсон вирішив допомогти сльозовику і всім мешканцям цього світу. Разом з ним він відправився в подорож крізь зоряні тумани, досліджуючи кожен куточок цієї загадкової планети. Вони зустрічали дивні істоти, досліджували стародавні руїни і розкривали таємниці цього стародавнього незнайомого світу. 
Нарешті, вони виявили джерело зловісних тіней – це був сон одного з місцевих мешканців, який перетворився на кошмар і почав поглинати інші сновидіння. Джейсон і сльозовик об'єднали свої сили і перемогли темряву, звільнивши світ від загрози. Перемігши зло, Джейсон вирішив повернутися у свій світ. Він попрощався зі сльозовиком, але обіцяв повернутися у цей світ, коли йому буде потрібно. Повернувшись додому, у щільно закриту бортову капсулу часу, він зрозумів, що його сни тепер будуть сповнені нових пригод і відкриттів. Але тепер він знав, що межі між сном і реальністю не такі вже й розмиті. Адже кожен сон – це маленька галактика, що чекає свого дослідника, щоб розкрити свої таємниці. 
Темпокапсула орбітального дому звично убаюкувала Джейсона після його перших несміливих вилазок, бо у зорельоті, як йому на той час здавалось, більше не було нікого. Щоправда, був ще генетичний матеріал, розбиратися з яким  одному Джейсону було просто замало. Адже на всій планеті Богів у живих залишився тільки реліктовий сльозовик. 
Ось спробуй тут побудувати новий світ. І все-таки Джейсон і сльозовик це зробили! Бо коли Джейсон і сльозовик взялися за справу, їхні мрії і фантазії стали основою для нового світу. З допомогою сили свєї уяви вони створили ландшафти, різноманітні розумні істоти і навіть цілі галактики. Їхнє спільне зусилля оживило пустельні простори, наповнивши їх життям і енергією. Так спільно  всередині орбітального дому і на планеті Богів Джейсон і сльозовик створили новий світ. І хоча вони були одні, їхня уява і творча сила дозволили їм подолати всі перешкоди. Разом вони змогли повернутися до зірок, здобуваючи нові пригоди і відкриття на кожному кроці. 
«Джейсон – це я?» – багато разів згодом запитував Орніс. Але відповіді не знаходив...
Синтетична людина Джейсон значився в обслуговуючому персоналі великої корабельної людської колиски, яка готувалася до незвичних для себе передштурмових пологів. Адже їй належало заселяти землянами світ Богів. 
Про це не знав лише позапланово з'явився за альтернативною програмою Малюк, який і імені власного ще не мав.  Але саме йому належало прийняти від Джейсона колосальну місію по вторинному заселенню планети Богів. Але при цьому йому було наказано дотримуватися цілковитого інформаційного целібату і не втручатися в стан справ на планеті. 
Але сигом Джейсон вже встиг побрататися з інопланетним сльозовиком і утворити з ним дивну різнопланетну коаліцію, в якій Джейсон виступав від імені зникаючої планети Людей, а сльозовик – останнім гробовщиком і розпушувачем планети Богів. Назрівав конфлікт. І ось що з цього вийшло. 
На експедиційному кораблі четвертого людства Джейсон виявив дещо зовсім несподіване: маленьку інопланетну істоту, яка, здавалося, була забута в куточку механічного відсіку. Цією істотою був Малюк, як його став називати Джейсон через його маленький розмір і невідомість імені. Але те, що було ще більш дивовижним, Малюк ніс на собі якісь незвичайні пристрої, які, ймовірно, зв'язували його з планетою Земля. І це було лише початком захоплюючого сюжету! Малюк, судячи з усього, виявився ключем до чогось набагато глибшого, ніж міг припускати Джейсон. 
«Можливо, ці пристрої, які він носить на собі, мають якесь відношення до того, чому він раптово з'явився на кораблі», – подумав Джейсон.
Малюк же, не маючи власного імені, уявляв собою загадку. Можливо, саме він зможе розгадати таємницю, пов'язану з заселенням планети Богів, і пролити світло на те, що відбувається на цій загадковій планеті. 
Наступним кроком для Джейсона, ймовірно, стала розмова з Малюком, щоб зрозуміти, звідки він, і що означають ці пристрої. Це могло б прояснити, що насправді сталося і привести Джейсона до нових відкриттів і поворотів сюжету, які допомогли б їм обом зрозуміти свою роль у цій дивовижній історії… 
Джейсон підійшов до Малюка, який сидів біля стіни механічного відсіку, і, здавалось, поринув у свої думки. Його дивні пристрої миготіли тьмяними вогниками, створюючи навколо нього якусь атмосферу загадковості. 
"Привіт, Малюк», – почав Джейсон, намагаючись звучати дружелюбно. – "Я помітив на тобі твої недитячі цяцьки – всі ці дивні пристрої. Вони пов'язані з Землею, чи не так?" 
Малюк повільно підняв очі, дивлячись на Джейсона з певним здивуванням. 
"Так, це вірно", – відповів він, його голос звучав як потік електронних шумів. – "Я прибув із Землі. Але не пам'ятаю, як я сюди потрапив"… 
Джейсон кивнув, намагаючись зрозуміти почуте. 
"Так чому ж ти все-таки тут? Що це за пристрої на тобі?" – наполегливо повторив Джейсон, задаючи новий каскад запитань як добрий слідчий. 
Малюк на мить задумався, ніби намагаючись згадати щось важливе. 
"Ці пристрої... вони пов'язані з моєю місією. Місією порятунку. Я був посланий із Землі, щоб допомогти у чомусь більшому, ніж я розумію"… 
"Порятунку?" – перепитав Джейсон, його інтерес тільки зріс. – "Порятунку від чого?.. Ми ж самі прибули сюди рятуватися… Принаймні, мій численний ембріональний екіпаж". 
Малюк похитав головою, його вогники миготіли швидше. 
"Я не впевнений. Але щось відбувається не так на Землі. Щось небезпечне, що загрожує всьому людству". 
Джейсон задумався, усвідомлюючи важливість цієї інформації.
 "От новина… А то б ми летіли сюди… Так що ж ти пропонуєш нам робити?" Малюк піднявся. В цю мить його маленька фігура здавалася якоюсь важливою. 
"Ми повинні розгадати страшну таємницю. Знайти джерело загрози і зупинити його, перш ніж буде занадто пізно". 
Джейсон кивнув, рішучість застукала в його синтетичному серці. А ще колись співали:
"Кажуть бо’, що буде серце із нейлону. 
Кажуть бо’, що безліч років буде йти. 
Це можливо, по  науці і резонно,
але тільки не у нашому житті…» 
тобто все інше довірять Малюкові…
Проте… Упс… Всі таємниці, як видно, довірили не Джейсону, а йому – Малюкові. "Тоді давай зробимо це. Разом". – Обережно і нерішуче запропонував він. – «Ти, я і сльозовичок. Бо він останній з місцевих, і мені його шкода».
...