Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

І знову здалося, що він прочитав мої думки, бо нервово смикнув щелепою.

Я потішилася. Тої миті нікого не ненавиділа так люто, як Клова. Нікому ще не зичила смерті так палко. Він зіщулив плечі, коли я подумки промовила ці слова, уявила його в тім ящику, що його Вест скинув у темне море. Уявила, як із горлянки Клова вихоплюється крик. Очі мені наповнилися сльозами, кутик рота засіпався, запекли розбиті губи.

Ще лиш єдину мить його порожній погляд затримався на мені — і штурман повернувся до роботи й зник в отворі дверей, що вели до капітанської каюти.

Не тільки жаль різав мені очі, а й гнів клубочився у грудях. Якщо Клов пішов проти Сента, то достоту Зола мав рацію. Клов хотів за щось помститися, і для цього використав мене.

Знизу долинули голоси, і я знову озирнулася на причал: Сорен повертався з якимось пергаментом. Розгорнув його перед Золою, а той уважно роздивився. Закінчивши, узяв у Сорена гусяче перо

й поставив підпис. Хлопець, що стояв поряд, крапнув на кутик цятку розплавленого воску, Зола притиснув її своїм перснем і зачекав, поки застигне. Уклав якусь угоду.

За хвилинку обік нього плечем до плеча вже вишикувалася шеренга добувачів. Я здивовано вирячилася на те, як він повільно обходить їх, пильно роздивляючись кожного. Помітивши, як хтось із молодших ховає руку за спиною, зупинився. Обійшов його, висмикнув ту руку: виявилося, що пальці на хлопцевій правиці перемотані бинтом.

Зола відштовхнув поранену руку й відхилив кандидата — на місце того відразу став інший, що вичікував поряд.

Тільки цієї миті я зрозуміла, що саме робить капітан «Селени». Ми зупинилися на Джевалі не заради торгівлі й не для поповнення припасів. І не по піропи прийшов сюди Зола. А по добувачів коштовностей.

— Готуйсь! — вигукнув Клов.

Якийсь матрос відштовхнув мене від леєра.

— Геть із дороги! — прогарчав.

Обійшла його, видивляючись, що ж буде далі. Але команда вже підіймала якір. Калла піднялася на шканці, я рушила за нею назирці, поглядаючи через стос ящиків, як Зола вертається на корабель.

Добувачі з причалу висипали на палубу вслід за ним, і команда «Селени» припинила роботу: усі вирячилися на золотошкірих прибульців, що забиралися на судно.

Ось навіщо я потрібна Золі. Він намірився на занурення. У команді мав принаймні двох добувачів, зі мною троє. І щонайменше восьмеро зараз зійшли на борт, а штормтрапом дерлися ще кілька.

Трохи далі поверхня води збурилася, здійнялися хвилі: з моря задув холодний північний вітер. Швартови забрано. Я розвернулася до палуби, спиною пробіг холодок. Останні добувачі вже піднялися на судно, і я заклякла на місці: серед їхніх облич сонячний промінь вихопив знайоме. Те, якого я так боялася весь час, поки ниділа на Джевалі.

Кой став у шеренгу добувачів і вивищився над усіма майже на голову. А коли його погляд упав на мене, він так само здивовано вирячився, упізнавши мене.

«Трясця його матері», — хрипко видихнула я.

8 Перебірка (мор.) — вертикальна стінка всередині корпусу судна, що розділяє внутрішній простір на відсіки.

9 Нірал (мор.) — снасть для спускання вітрил.

10 Зарифити (мор.) — зменшити площу вітрила за допомогою рифів. Риф (мор.) — поперечний ряд отворів або петельок на вітрилі, через які просувають мотузку, щоб зменшити площу вітрила під час сильного вітру.

Я дивилася на нього.

А Кой сперся на ящики, розставлені вздовж корми, і втупився в напнуті вітрила над головою. «Селена» вже поволі відходила від бар’єрних островів, Джевал позаду дедалі меншав. Хай куди ми тепер направлялися, Зола часу не гаяв.

Кой не позирнув на мене, та я знала: він відчуває мій погляд. Цього мені й хотілося.

Коли бачила його востаннє, він гасав причалом у темряві, вигукуючи моє ім’я. І я досі добре пам’ятала, як він гойдався на поверхні води і кров нерівними цівками стікала його обличчям.

Сама не розумію, нащо його звідти витягла. Ставила це запитання собі вже сотню разів — і не знаходила на нього жодної притомної відповіді. Якби на тому місці була я, Кой, ані секунди не вагаючись, пустив би мене рибам на харч.

Та попри всю свою ненависть, дещо про Коя я таки втямила вже давно. Цей чоловік був готовий на все заради своїх бажань. Будь-що за будь-яку ціну. І того вечора, коли вперше забралася на палубу «Жоржини», він мені дещо пообіцяв: якщо повернуся на Джевал, він прив’яже мене до рифу — і нехай мої кістки обгризають глибоководні потвори.

Я окинула оком його фігуру, прикидаючи, скільки в нім зросту й ваги. Майже за всіма параметрами він вигравав, проте я не збиралася підставляти йому спину й давати бодай найменший шанс

виконати свою погрозу.

Так і стояла, навіть не кліпаючи, аж поки загупали важкі кроки й на палубу піднявся Клов. Закасав рукави до ліктів, обома руками відтулив кучері з обличчя. І цей знайомий рух знову пробудив гострий біль у грудях.

— Добувачі, сюди! — гукнув він.

Джевальці вишикувалися вздовж правого борту, де вже чекали добувачі із Золиної команди — Райланд і Вік. У руках вони тримали ящики з інструментами, а на обличчях було написано, що їм достоту не до вподоби те, що відбувається.

Кой, перекинувши ремінь через плече, став навпроти Клова. Це було в дусі Коя: відшукати найзагрозливішого чоловіка на кораблі — і демонструвати, який він анітрохи не наляканий. Та, глянувши на штурмана, я побачила, що він зосередився на мені. У його очах закляк сталевий блиск, і нутрощі мої стиснулися, ніби я падала.

— Усі, я сказав, — прогарчав Клов.

Я прикусила нижню губу, щоб не тремтіла. Від єдиного погляду мене ніби відкинуло на кілька років назад — почувалася малим дівчиськом на «Жайворі», якого шпетять за неправильно зав’язаний вузол. Зусиллям опанувала себе та ступила на крок уперед, опинившись трохи збоку від вервечки.

— Поки ти на цьому судні, з групи не виходиш, — гаркнув Клов.