Читати книгу - "Множення в умі, або Плинність часу"

Дон Жуан (кидає уламки шаблюки і витирає руки об шаровари). Радійте, бляді, воля прийшла! Зганарель, одведи до курінного, скажи хлопцям, отаман їбаться розрішив.

Донна Ганна і Донна Ельвіра. Урра-ааа!

Зганарель з блядями виходить.

Дон Жуан (хрумтить кацапською баранкою). Думи мої, думи мої, лихо мені з вами…

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Трупарня Біля трупарні сидить мертвий сторож і спить. В трупарню похапцем вбігає труп. Очі трупа блищать, як в Собаки Баскєрвілєй, в них світиться жадоба життя.

Труп (сам до себе). От набігався, от наїбався! Комусь розказать – не повірять! Якби були б крила, отак взяв би – і полетів!

Труп сидить на цинковому столі у позі Наташі Ростової, охопивши руками гострі коліна.

Труп. Соня, Соня, як можна спати в таку ніч!

Раптом двері в трупарню відчиняються і випльовують Кам'яного Долбойоба, який падає на запльовану підлогу, як дохлий пацюк. На мить в дверях з'являється рогатий силует Чорта з автоматом на шиї.

Кам’яний Долбойоб (до Чорта). і куда ета я папал?

Чорт. Молчі, прідурок! вологодскій конвой шутіть нє любіт!

Чорт зачиняє двері. Кам’яний долбойоб і труп якийсь час сидять мовчки.

Кам’яний Долбойоб. ви в Масквє бивалі?

Труп. Я тебе раз переїбу – і вся Масква! Пойняв?

Кам’яний Долбойоб. Яснєнька… чайку б сєчас…

Тихо грає ніжна музика труп і долбойоб сидять на цинкових столах, охопивши коліна, і мріють. За дверима хропить мертвий сторож. Велика зелена муха, яка потай залетіла в трупарню, нудиться життям і противно дзижчить. Під звуки мухи завіса повільно опускається.

Завіса

Блєск і ніщєта підарасів

ДІЙОВІ ОСОБИ

Василь, активний підарас-нєформал.

Петро, пасівний підарас-нєформал, полюбовник і друг Василя.

Микита, людожер-ідеаліст.

Марат і Глєб, мандавошкі, які кусають Микиту за яйця. Постійно перебувають на вищезгаданому місці.

Патрікєєвна, дружина Микити, манірна руда блядюга з елементами декадансу.

Миша, Гриша, діти Микити і Патрікєєвни, індивідуально невизначені, брудні і нахабні створіння, які хочуть колотись і нюхати клей.

Позитивна Енергія, непомітна і миршава хуна, яка іноді сидить на Василі.

Заїбуня, страшна зубаста діаспорська потвора, що проповідує політкоректні цінності міддл-класу, хоча насправді хоче ібатися і гратися у паровозіка.

Головні редактори конкуруючих між собою журналів «Гом» і «Бздюч», бридкі кретини, продукти постсовкового снобізму.

Телеоператори, стилісти, візажисти, іміджмейкери і проча наволоч.

ДІЯ ПЕРША

Ізбушка в російському стилі, розташована серед мальовничої галявини в нетрях синьо-зеленого кацапського лісу.

На загал все дуже схоже на ілюстрації Білібіна до казки про Бабу Ягу. Книга з таємничою назвою «Хайдеггер» з нетерпінням чекає свого читача, лежачи на пеньку. Біля ізбушкі Василь. Він старанно займається гімнастикою, обтиранням і прибиранням довкілля. Василь – здоровий лобуряка з накачаною тушкою, розмальованою агресивними малюнками. Проста і добра пика Василя дещо контрастує з його суто бойовим фюзеляжем. Це виглядає так, ніби до літака F16 замість його хижої мармизи приставили ібальник від АН-2. З кущів за Василем уважно стежить людожер Микита. Він озброєний армійським біноклем і мішком з мотузкою. Зовні Микита схожий на класичного урку 50-х років, але за цим суворим камуфляжем ховається ніжна душа.

Василь.

Недосконалість світу заїбала

І завела в ці нетрі нас з дружком:

Ми не бажали більше брати участь

У змаганні всіх тих недоносків,

Що цілий день тільки і думають про те,

Яким би робом їм залізти в телевізор,

В маленьку цю коробочку

Із сурлом чорнопиким,

Що продукує цінності духовні,

А сам, падлюка, зроблен із пластмаси,

Яка до світу матер'яльного належить.

З цим парадоксом заїбався я —

Не хочу більше я дивитись на блядєй,

На тлі яких опецькуватий недоумок

Викручує фігури рітуальні

Своєю сракою колгоспною, в перерві

Між засіданням в парламенті.

Там про духовність трохи попиздів —

І знов біжить співати в тєлєвізор.

І шо за жизнь в людей, чому не міг

Він всидіти на місці, у колгоспі?

Він був би там завклубом, і дівчатам

Співав би він про кропиву їбучу,

Що нею був колись відпизджений в дитинстві,

І з того часу він забуть її не може,

Бо срака ще йому болить і досі…

Але хіба один він засмердів

Повітря наше чисте і прозоре?

Ось подивись на тьолку дурнувату,

Що з пацаном на шкірянім дівані

Пиздять про хуйзна-шо. Вона йому:

«Ги-ги», а він їй: «Ги-и».

Так півтори години

Вони спілкуються. Я йобаний цей ящик

Затяг в мішку на гору, звідки видно

Лани широкополі, забудовані потворними

Будинками для бідних…

Там я посцяв і трохи покурив,

А потім пизданув його безжально носаком

Американського важкого черевика

(Так раньше в «Крокодилі» малювали

Жахливих упизднів, що пиздять Дядю Тома).

I ящик поскакав, як молодий гепард,

Аж раптом на шляху його з'явилась

Пружна і біла храмова стіна.

І вперше тут його зауважав я:

Він не звернув, він впертим чорним лобом

Хуйнув об ту стіну, і розлетілись

Із охуєнним вибухом мозги його японські.