Читати книгу - "Множення в умі, або Плинність часу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я ніби чув його останній подих
І крик: «Банзай тено!», між тим біля стіни
Вже дітвора цинічно бавилась його кишками:
Що ж – він жив хуйово,
Помер – я к герой.
Нам звична жизнь, як старий геморой,
А смерть незвична нам, і це – буття закони,
Бо всяка жизнь – слабенькі виєбони,
У порівнянні з смертю кожен з нас
Всього лиш мєлкій ітруслівий підарас.
Але і тут, в місцях цих пасторальних
Нам спокою нема, я чув, шо репортери
Шось про нас пронюхали, то, мабуть,
Цей недоносок напиздів, що хвастається
Всім, який він є успішний,
А ми його з Петром їбали вдвох —
Він тільки верещав,
І нам з Петром на пам'ять
Подарував по кепочці.
Під час цього пафосного монологу красівий і дурнуватий Петро видерся на дах ізбушкі і закукурікав. Дивитись на Петра приємно, він гарний і ніжний. Одягнутий Петро в червоні калготки і червоні чоботи. На голові Петра стирчить червоний пещений «ірокез». Всі інші неодягнені частини Петра переобтяжені різноманітним металобрухтом: каблучками, ланцюгами, сережками, мобільниками, стразами, грайливим татуюванням, пірсінгом та іншими педерастичними прибамбасами.
Петро.
Кукаріку! Кукаріку!
Василь.
Прокинувся дружок мій інфантільний
І криками Аврору зустрічає!
Микита (з кущів).
Того не знає він, що замість Еос
Рожевоперстої – зустріне він мене!
Щоправда, пальчиків рожевих я не маю,
Натомість маю ніж і м'ясорубку.
Якщо сюди додати гострі зуби
І голоду стабільне почуття,
Отримаєте ви портрет маньяка…
Но я не є статевим павіаном,
Тбаться зовсім щось не хочеться мені,
Натомість жерти хочеться. Ділєма
Ця Фрейда не стосується, скоріше
Природний це протест, шо всі худі пиздять,
Що жерти нє прєстіжно, а прєстіжно
Бути стільним і замість «Блядь!»
Казати «Bay!» чи «О-о!»
Це «О-о!» особенно мене заябує.
Тупо їбатись – тоже нєпрєстіжно, а прєстіжно
Дружить з красівим парікмахєром
І разом з ним удвох ходить на «паті»
К стілістам крєатівним…
Тут не хочеш стати людожером —
Мусиш! – щоб зжерти все це падло…
Говорячи це все, Микита дрібно, по-собачому чухає собі яйця і те місце, де у людини хуй прикріпляється к тулубу.
Микита.
От кляті мандавошки боляче кусають!
Колись попробував я їх порахувати:
Світив ліхтариком на хуй, дивився в лупу,
І склалося переконання в мене,
Що їх там не багато – може, двійко…
Одне маненьке, миршаве й гуняве,
А друге із такой товстою пикой.
Я їх назвав Марат і Глеб.
Спитаєте – для чого?
І я вам відповім, що завжди треба
Персоніфікувати те зло, з яким
Боротися ви хочете; канкрєтно
По іменам назвати всіх пройдисвітів,
Аж потім карасіном їх труїти.
Або казали опитниє люді,
Шо серной маззю харашо помазать,
Бо я спочатку кулаком їх пиздив,
Та тільки синяки набив на яйцях.
Петро.
Кукаріку! Кукаріку!
Входить Заїбуня. Вона голосно пиздить по мобілці, істерично милується природою і бавиться всім, що попадає їй під ноги. Зляканий Петро сповзає з даху і тікає.
Микита.
От, курва мать, злякала мені здобич!
Сьогодні день у мене дуже нещасливий,
До того ж ще Марат і Глеб кусаються…
Я думаю, що, мабуть, буде дощ…
Заїбуня (помічає хатинку підарасів).
Bay! Який чудовий таунхаус із бек'ярдом!
Я чула, що живуть тут геї симпатичні,
Шо протестують проти шовінізму чоловічого,
Вони прес-конференцію збирають…
Як тільки я про них дізналася, одразу
Я зустрічі свої сканселювала
І драйвувала каром на забаву.
Я сексу захотіла по дорозі
І в піхву файні кульчики запхала,
Але того мені було замало:
Я з'їхала з хайвею на леваду
І там займалась сексом із стік-шифтом,
Бо всі чоловіки – то є тварюки,
їм тільки факу хочеться від жінки,
А в мене є душа, і я люблю співати,
Ще вірші я пишу про Україну…
Заібуня істерично сміється, виймає з пизди кульчики, застромлює їх собі у вуха, а потім гепається на газончик і викочується на ньому із дикими завиваннями. Людяний і дещо наївний Василь підбігає до Заїбуні, щоб допомогти.
Василь.
Дама, якщо у вас болить живіт, то я січас зганяю в аптеку за актівірованим угльом. А так ви мені тут всіх мурав'йов подавите.
Микита.
Цій суці не угля треба, а хуя!
Я б задушив її із задоволенням,
Але у мене принципи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Множення в умі, або Плинність часу», після закриття браузера.