Читати книгу - "Право на щастя, Ірен Вастро"

Якщо хтось втрачав, щось дороге, то зрозуміє, як мені зараз важко.  Але я намагаюся триматися. Завтра знову на роботу. І хоч  я весь вечір сьогодні проплакала, завтра мені на роботу. Батьки хочуть поїхати зранку подивитися на наш будинок. Збираюся на роботу з таким собі настроєм. По дорозі зустрічаю компанію чоловіків, що голосно слухають музику та випивають. У всіх війна, чи ні? Хтось сидить в окопах, а хтось відпочиває, де справедливість? Проходжу мимо них та  чекаю, коли загориться зелений на пішохідному переході. Коли світлофор змінює потрібний мені колір,  ступаю на перехід і чую звук гальм. Переді мною зупиняється дорога машина, прямо перед носом.

-Ти взагалі правила вчив?- кричу  я водію  затонованого монстра.

-Швидше, я поспішаю.- каже цей хам, привідкривши вікно з якого на всю машину чути звук російської попси.

-Хамло.- кажу я про себе, розуміючи, що таким як він, закони не писані.

З осадом на душі приходжу на роботу.

-Чого не весела?- питає Христина, помітивши мій стан.

Розповідаю про ранкову зустріч.

-Хамло. Як таких земля носить!- каже Христина.

-Завжди ця несправедливість!- кажу я.

-Пішли працювати.- каже Софія, яка прийшла до нас.

-Йдемо.- кажемо ми.

Людей сьогодні багато, тому бігаємо  від замовлення до замовлення.

-Можна вас? Каву, будь ласка.- звертається до мене красивий чоловічий голос.

-Так, звісно. – кажу я і зустрічаюся поглядом з блакитними  очима, що зацікавлено дивляться на мене.

-Дарино, ти що будеш?- звертається  до дівчини, що сидить поряд.

-Я буду салат, картоплю, та десерт.-каже  дівчина інстаграмною зовнішністю.

-Добре. А вам до кави?- питаю я .

-Якийсь десерт, на ваш смак.- каже він  переводячи погляд на дівчину.

Несу приготовлений десерт за вже відомий столик. Хлопець з дівчиною починають сваритися.

-Мені набридло, тебе щодня чекати. Я хочу ходити в клуби, в кіно, гуляти парком, а не робити все це з подружками, а ввечері чекати коли ти прийдеш з чергування.- каже свої претензії дівчина, доки я доходжу до їх столика.

Хлопець, помітивши мене мовчить, та чекає, доки я піду. Відходжу від столика і чую:

-Ну, вибач, що я не можу робити все те, що ти хочеш. Але ти знала, ким я працюю. І тут два варіанти: або  змиритися з обставинами, або…- каже він.

-Або розійтися.- закінчила дівчина.-Що ж, тоді давай розійдемося. Я не хочу в свої 24 відчувати, ні ми з тобою вже давно одружені. Я втомилася. То ж вибач..-каже і встає та йде.

Хлопець сидить і дивиться в вікно. Мені стає його шкода. 

-Що, хлопець сподобався?- питає Христина.

-Його щойно кинула дівчина.- кажу я.

-Ого. Мабуть знайшла собі старшого та з грошима.- каже свою версію подруга.

-Можливо.- кажу я не відводячи погляд від хлопця.

В цей момент він повертає голову та зустрічається зі мною поглядом. Дивимося в очі одне одного деякий час, потім мене кличуть і я йду до столика приймати замовлення. Коли я звільнилась, то хлопця вже не було.  Так минуло декілька днів. Коли я йшла додому, то почала лунати тривога і в сусідній будинок біля мене стався приліт. Люди швидко побігли в укриття. Вийшовши з нього після відбою я побачила, як пожежники гасили пожежу. Серед них був знайомий мені силует. Коли пожежа була локалізована, то хлопець зняв свій захисний шолом і помітив мене.

Я всміхнулася йому та помахала. Він підійшов до мене.

-Привіт.- сказав він.

-Привіт.- привіталася я.

-Ви працюєте пожежником?- спитала я.

-Так. –сказав він, дивлячись на мене.

В його очаї було стільки тепла та доброти, хо не хотілося відводити погляд.

-Може познайомимося?- спитав він.- Я  Гліб.- каже він, витираючи обличчя від сажі.

-Софія.- кажу я.

-Може зустрінемось в іншій обстановці?- питає він.

-Давай.- кажу я.

-Тоді напиши мені свій номер.- каже він та дає телефон.

Записую номер, та віддаю йому.

-Глібе, пора їхати.- кличуть його колеги.

-Бувай. Мушу йти.- каже Гліб і біжить до машини.

Я ж  продовжую свій шлях додому. По дорозі згадую, те з яким запалом Гліб виконував свою роботу. Він дуже симпатичний хлопець.  Тому я гадаю вчинила вірно, давши свій телефон. Через декілька днів Гліб мені подзвонив та запросив у парк.

Збиралася довго, обираючи наряд. Нарешті обравши  його та зробивши макіяж та зачіску попрямувала на побачення. Хлопця я побачила здалеку. Він сидів з букетом квітів та виглядав мене. Коли побачив, що я підходжу, то встав, та підійшов ближче.

-Привіт. Це тобі.- сказав він і подарував свій букет.

-Привіт. Дякую.- сказала я, приймаючи квіти.