Читати книгу - "Право на щастя, Ірен Вастро"

-Пропоную прогулятися до озера, що є в парку.- сказав він.

-Я не проти.- сказала я.

 Ми йшли повільно та роздивлялися красу навколо.

-Знаєш, а ти мене зацікавила, ще тоді, в кафе. Ти так проникливо дивилася, ніби заглядала в душу.- сказав Гліб несподівано.

-Ви розійшлися з твоєю дівчиною.- вирішила уточнити.

-Так. З моєю роботою складно будувати стосунки.- каже він всміхаючись.

-Шкодуєш про вибір професії?- питаю я.

-Аж ніяк. Мені подобається допомагати людям. А особливо зараз, під час війни.- каже хлопець.

Ми підходимо до озера, де плавають дикі качки та сідаємо на лавку.

-А моя дівчина хотіла більше уваги, ніж я міг би їй дати.- каже він.

-Зрозуміло.- кажу я.

-А ти? – питає.- Розкажи щось про себе.- просить  хлопець.

-Я переселенка. Ми евакуювалися з прикордонння. Нещодавно наш дім зруйнувала війна.- кажу про наболіле.

-Мені дуже шкода.- каже Гліб та підбадьорливо бере мене за руку.

-Нічого. Ми українці і ми не здаємося. Потрібно жити далі, будувати своє життя далі.- каже він, все ще тримаючи за руку.

-Я намагаюся так робити, але це дуже складно.- кажу я.

-Пропоную трохи розвіятися. Пішли в зоопарк. Він тут недалеко.-пропонує мій новий знайомий.

-Пішли.- погоджуюся я і ми рушаємо.

-Які вони милі, ці мавпочки.- кажу я всміхаючись та смакуючи морозиво.

-Пригостимо їх бананами.- каже хлопець і дає їм банани, які вони хутко в нас забирають.

-Поглянь, як ось ця обнімає своє дитинча. Ніби людина.- кажу я вказуючи на сусідню клітку.

-А он та, ніби свариться на свого чоловіка, як дружина.- каже Гліб, вказуючи на парочку.

-А ось і лисиця з вовком.- каже Гліб.

Час минув не помітно швидко. Позитивних вражень було вдосталь. Гліб мене постійно жартував і веселив мене. Нарешті в мене піднявся настрій і япочала потроху відпускати свій біль.

-Дякую, за весело проведений час.- сказала я, коли ми вийшли з зоопарку.

-Це я тобі вдячний.  В мене в житті дуже рідко випадає час на відпочинок.- каже він.

-Нічого страшного. В тебе дуже важлива робота.- кажу я.

-Так, це так. Давай я тебе проведу.- каже він.

-Давай.- погодилася я.

Ми йшли та розмовляли про дитячі роки і мені було дуже приємно проводити час з Глібом.

-Бувай.- кажу я.

-До зустрічі.- каже він та нахилившись торкнувся моєї щоки та поцілував.

Йду та всміхаюся своїм думкам, ще незнаючи що знову приготувала мені доля…

 Дуже важко починати щось спочатку, а особливо, коли ти дуже любив те, що в тебе було. Будемо сподіватися, що Гліб стане промінчиком світла в похмурих подіях життя Софії.

Ваша Ірен Вастро.