Читати книгу - "Поцілунок темряви, Ангеліна Вовк"

4

 Я впевнено крокую коридором, тримаючись правою рукою за стіну. Не намагаюся розгледіти портрети, бо все одно не вдасться. Не пробую відчинити двері, бо знаю, що зачинені. Я ступаю вперед, щоб дізнатися, що там. Страх притупився. Очі підлаштувалися до темноти. Що це? Яскраві вогники і … гуркіт. Лунає музика!

     Я розплющую очі і бачу різнобарвні вогники, які кружляють по моїй кімнаті. Гучна музика лунає з вулиці, сміх, розмови, вечірка. Я накидаю на себе халат, взуваю тапочки і прокрадаюся в коридор. 

     Біля басейну вечірка. Народ випиває, танцює, купається, веселиться. Дівчата одна краща за другої. Доглянуті, розкуті, з формами. Я міцніше затягую свій халат на грудях, бо розумію, що мені далеко до тих грудастих ляльок. 

     Хтось розігнався і шмигнув у басейн. Всі почали голосно сміятися. Я заховалася у темінь, щоб краще бачити, але залишатися непомітною. 

Бу! - хтось дмухнув мені у вухо, від чого я аж підскочила.

     Я налякано обернулася і побачила незнайомця. Того самого! Із зеленими очима!

Тебе не вчили, що підглядати не гарно? - запитав він і прискіпливо поглянув у мої очі. Я… я, - мій голос тремтів від несподіванки, страху та холоду, - я почула музику і вийшла подивитися. То роздягайся і ходи до нас! - відповів незнайомець і попрямував до басейну.

    У світлі вогнів я розгледіла його треноване тіло у плавальних шортах: високий зріст, довгі та рівні ноги, широкі плечі, темне та густе волосся, яке після плавання у басейні розкуйовдилося. 

     Я розізлилася на репліку хама про “роздягайся і ходи”, фиркнула і попрямувала до своєї кімнати. 

    Хам! Розбещений та самовдоволений хамло! Як власник такого маєтку може дружити з таким покидьком? Злість переповнювала мене. Я заткнула вуха навушниками, увімкнула свою улюблену музику і спробувала заснути.

     Батарейка на мобільному сіла. Я прокинулася від стуку у двері. Зрозумівши, що проспала, швидко підскочила з ліжка і попрямувала відмикати застібку на дверях. Після вчорашньої зустрічі з незнайомцем, я перестрахувалася і замкнула двері, щоб часлм до мене не навідалися п’яні гості. 

Доброго ранку, Крісто, за пів години сніданок. Вирішила тебе повідомити, - сказала Люся. Дякую, дуже доречно.

    Я швидко поставила мобільний на зарядку і побігла в душ. До сніданку встигла привести себе до ладу. День обіцяв бути жарким, тому одягнула свій улюблений лляний комбінезон з короткими шортами та блакитну футболку. На вкладання волосся часу не залишалося, тому знову привіт хвіст. 

      Дорогою на кухню я щиро надіялася побачити в їдальні хазяїна, але, на жаль, стіл був пустий. Натомість крізь панорамні вікна я замітила двох довгоногих блондинок, які виходили з будинку і були явно після вдалої ночі. 

Ну, хазяїн вже і повечеряв, і поснідав, - подумала я і попрямувала на кухню, де вже всі працівники сиділи за столом.

     Дивно, але ніхто ні слова не сказав про минулу ніч. Це, напевно, для них звична справа. Може в них існує заборона обговорювати хазяїна? Я тут другий день, а ще не бачила людину, на яку працюю. Несправедливо. 

    Почекавши трохи, щоб всі взяли до своїх прямих обов’язків, я вирішила ознайомитися з місцевістю. Палюче сонце наближалося до полудня. Навіть прохолода альтанки не рятувала мене від спеки. Оглянувшись, я побачила озеро. Зробила кілька записів останніх витрат, згорнула блокнот, закрила програму на ноуті і попрямувала до води.кілька хвилин перерви не завадить, крім того, я тут на роботі 24 години на добу.

     Озеро було тихим і красивим. Спокійна вода манила до себе. Дихати тут було легше. Підійовши ближче, я побачила невеликий пірс. Я пройшла до його краю, зняла босоніжки, сіла і опустила ноги у воду. Прохолода наповнила моє тіло. Я спрелася назад на руки, заплющила очі і насолоджувалася спокоєм природи. Та мою гармонію нарушили швидкі кроки і бризки води. Тіло струсилося від холодних крапель. Я розплющила очі і побачила хвилі на воді. Хтось пірнув, пропливши кілька метрів, винирнув і обернувся в мою сторону. Я різкість, прижмурила очі, щоб сонце не сліпило і побачила того самого незнайомця. Його мокре волосся і краплі води виблискували на сонці, а зелені очі, мов два озера, дивилися на мене з цікавістю.

Водичка супер! Не йдеш плавати? - запитав він.

    Його наглість мене обурила. Я змагнула ногою, щоб бризки води потрапили на його нагле, та таке красиве обличчя, але він був задалеко від мене.

Тобі мало басейну? Ще до русалок прийшов на розваги? - фиркнула я. Вибач, не знав, що ти тільки з русалками двіжуєш! 

    Я закотила очі, бо його наглість пересилювала моє терпіння. Не бажаючи зустрічатися з незнайомцем поглядами, я заплющила очі і продовжила ніжитися на сонці.

     Та в мить чиясь холодна рука зловила мене за ноги і потягнула вниз, до води. Мені згадався сон, де я провалилася в кінці коридору. Паніка і страх паралізували моє тіло. Ні крикнути, ні поворохнутися не можу. Відчуваю, як занурююся під воду. Падаю в невідому безодню. Захлинаюся водою і просто тону. 

    Не знаю, чи минуло кілька секунд, чи вічність, але чиїсь дужі руки підхопили моє тіло і потягнули догори. Моє обличчя знову відчуло сонячне тепло, я вдихнула на повні груди, відкашлявши воду, і розплющила очі.

Стій! Тут дно відчувається! - сказав незнайомець, обіймаючи моє тіло, яке взяли дрижаки чи то від холоду, чи то від страху. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍