Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Ой, гаразд, я все рівно не зможу довести тобі щось. Тому зупинимось на питанні, де ти зараз?

— На Гаваях, острів Мауї, якщо бути точною.

— О Боже! Це ж майже на іншому кінці світу. І дозволь мені дізнатися, заради чого це все?

— Я маю деякі плани, якими поки що не маю бажання ділитися. — Довелося трішки набрехати, просто я не хочу вислуховувати яка я безвідповідальна людина ще мінімум годину. Тому що кинула все не маючи плану, та й великого запасу грошей.

— Добре, обійдемося без додаткових питань, просто дивись, щоб ці твої плани тобі боком не вийшли.

— Добре, добре, я все зрозуміла. Бувай мамо, мені треба ще де куди піти.

— Сонечко, бережи себе! І дзвони мені частіше, все таки, я хвилююся.

 Я вимкнула виклик, підійшла до шафи витягнула чорні джинсові шорти і білу сорочку, що надягла на чорний топ. Взула босоніжки з білими кристалами, що час від часу переливались, мої улюблені. Саме час приступати до одного з пунктів мого плану, а саме полежати під зорями, все таки баланс моєї картки не безлімітний, як шкода.

 Прийшовши на пляж я постелила маленьке покривало, і тільки потім зрозуміла, що забула взяти з номеру спрей проти комарів, сподіваюся вони сьогодні не голодні.

 Я лягла, звертаючи погляд на зорі. Це було щось неймовірне, у місті не часто знаходиш час навіть на такі прості речі як зірки, та й в містах світло ліхтарів, перекриває природне сяйво зірок. Тому я щаслива що знайшла час для чогось такого особливого зараз. Дивлячись на ці краплини світла, я відчувала який насправді великий простір, і як рідко ми насправді цінуємо його, приймаючи його як щось належне. Я підняла руку до неба це створювало певну елюзію доторку до зірок. Не знаю скільки часу пройшло, але я потроху почала засинати, звуки океану та віддаленні звуки пісень заспокоювали мене.

***

 Прокинулась я від сильного свербіння в руках. Розплющила очі і яскраві промені світла засліпили мене, змушуючи знову заплющити їх, я піднялася спираючись на лікті і зайнявши зручну сидячу позу спробувала знову, але вже повільно відкрити повіки, звикаючи до денного світла. Навколо вже було декілька людей, так як сонце було ще не надто високо я припустила, що це ще тільки ранок. Так як свербіж ще досі не покидав мене, я перевела погляд на руки, які були всипані маленькими, червоними прищиками. Кляті комарі, і як я не відчула цього раніше. Швидко зібравши речі я рушила до будиночку, можливо ще не надто пізно нанести крем, що заспокоїть свербіж і зніме почервоніння.

 Підходячи ближче я дістала ключі з кишені джинсів, вставила їх в замок, але він не піддавався, я схопилася за ручку і двері відчинились. Першою думкою було, що я точно вчора ввечері замикала їх, та ще й після того перевірила п’ять разів, щоб заспокоїти мою «улюблену» тривогу. Я повільно увійшла в номер, залишаючи речі на підлозі біля входу. Все здавалося таким як і вчора, і не було жодних слідів когось іншого всередині. Думала я допоки не почула звук падіння, що доносився з ванної кімнати.

 Взявши вазу, що стояла в центрі столу у вітальні, я повільно рушила до вбиральні намагаючись ступати якомога тихіше. Двері були трохи прочинені і на стіні можна було побачити чужу тінь, швидко відкривши двері я закричала махаючи предметом в руках. Дівчина, що спокійно прибирала ванну підстрибнула скрикнувши та хапаючись за серце.

— Боже, що ви робите? — Сказала вона англійською. — Не думала, що можу отримати серцевий напад в 29 років. — Вона закрила очі і почала повільно дихати, продовжуючи триматися за місце в районі серця.

— О Боже, мені так шкода. — З всією щирістю відповіла я. — Повернувшись до будиночку, помітила відчинені двері і ще й цей дивний звук падіння з ванної, тож я подумала ви грабіжник. Справді пробачте мені. — Я опустила вазу на раковину, намагаючись і самій заспокоїтись. Адреналін ще досі відчувався в тілі.

Вона відкрила очі і сфокусувала погляд на мені.

— Я прийшла десь пів години тому, покликала, але мені ніхто не відповів, так я і зайшла до номеру щоб зробити ранкове прибирання. — Закінчила вона вказуючи на різні мийні засоби. — Думала ви рано відправилися на пляж, багато хто так робить. О такій годині дуже рідко можна застати гостя в номері, всі намагаються брати максимум від відпочинку.

— Гаразд, упевнена на наступний раз я вже буду готова до такої ситуації, тож серцевого нападу вдасться уникнути. — Ми посміхнулися одна одній.

— До речі я Дженіфер, — сказала вона протягуючи руку.

-— Стейсі, приємно познайомитися.

— Навзаєм. Ви вперше на Мауї? Просто раніше вас ніколи тут не бачила.

— Так, щось типу маленької відпустки від буденності. — Вона перевела погляд на мої  руки.

— Це не складно помітити, люди що часто бувають біля океану знають, що вночі потрібно бути дуже обережними з комахами. Наші комарики бувають дуже прожорливими. — Сказала вона сміючись. Я обхопила ліву руку.

— Це до біса пече, боюсь що більше не маю сил стримувати себе, щоб не почухати їх прямо зараз. — Сказала я вже тягнучи пальці до того місця, що свербіло найбільше.

— Стоп, - скрикнула вона, — Я маю дуже дієвий засіб в себе в кімнаті, якщо не проти почекати допоки я тут закінчу, це буквально п’ять хвилин. Підемо до номеру і я поділюся з тобою.