Читати книгу - "Заборонене кохання , Мелені Матхевен "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ой... Привіт! - руда дівчина помахала мені рукою, а я у відповідь.
Її усмішка осяяла нашу кімнату таким чудовим світлом, навіть краще, ніж сонячні промені на небі.
- Привіт! - усміхнулась.
- Нарешті я приїхала... І вибач трохи за гармидер, приберу зараз.
Вона дійшла до вікна, відкривши його, і поглянула на вулицю. Тихий вітер прокрався у кімнату, змінюючи на свіже повітря, яке так манило повернутися назад на вулицю, де так хочеться побувати вічність.
Дівчина у красивій зеленій сукні, на якій розташувались по всій довжині маленькі білі горошки. На шиї кулон у вигляді серця, напевно, половинка у когось іншого, пов'язаний із нею. Волосся розпущені, тільки перші пасма вкладені на потилиці маленьким білим бантиком. Їй так личить сукня.
- Мене звати до речі Ліза!
- Ой, я вже й забула привітатися ... Мене Кіра!
Ліза швидко вибігла з кімнати, коли до неї зателефонував телефон. Така швидко вилетіла, що й навіть не збагнула коли встигла вибігти.
Поставила сумку біля тумби, а сама пішла до вікна. Я завжди любила і люблю спостерігати на краєвид. Хоча в мене вид саме на дорогу, точніше лише асфальт, а далі якісь будівлі, здалеку важко прочитати чи додуматись. Тому вже на таке не звертаю увагу.
Відразу бачу як машина поїхала з великою швидкістю в напрямку до вокзалу, звідки я й приїхала.
І тут згадую того чоловіка, в якого блакитні очі кольором неба. Такий суворий, що аж не йому не личить бути таким. Та попри те він мене підвіз до гуртожитку, це було дуже мило. Чесно не очікувала такого звісно, бо мама постійно говорила і нагадувала, що сідати в чужі машини заборонено. Я питала чому, та вона не відповідала, просто говорила: "доню, просто не можна, це заради твоєї безпеки!" Більше не задавала таких питань, хоча вже знала про, що вона мала на увазі.
Ліза запропонувала піти до її друзів посидіти разом в компанії. Чесно я, то не дуже й хочу вмішуватись у її коло. Та вона мені сказала, що дуже хоче аби я пішла з нею. І тому не обдумуючи зняла із себе в'язану фіолетову кофту, і футболку, а замість футболки вирішую сорочку одягнути. Вона додасть мені трохи класного образу разом із джинсами, які прилягають до мого тіла.
- Тобі дуже личить сорочка! - промовила дівчина.
Вона одягнула легку червону сукню, яка прилягає до її тіла, сягає до колін, на підборах, а я кросівки. Волосся ми вирішили залишити розпущеним. У мене хвилясте, а у Лізи пряме руде волосся і чолка. Підфарбували губи, я рожевою помадою, а Ліза червоною, яка до речі їй дуже пасує, особливо до сукні.
- Ну пішли відпочивати! - радісно вигукнула вона.
І ми вийшли на вулицю, де нас зустрів захід сонця. Гарячі помаранчеві промені торкались дахів будинок, а небо вимальовувало різні візерунки, які зачаровували мене. Так тепло стало на душі.
Поки зійшли з сходів, до нас під'їхала машина кольором небесної блакиті. На капоті намальована біла лінія. Вона фантастично виглядає. Мені подобаються машини саме блакитного кольору, чому? Сама не знаю, ще в дитинстві пам'ятаю як бавилася з малими хлопцями з маленькими машинками, тато подарував мені саме блакитного кольору, для мене - це був найпрекрасніший подарунок, особливо від тата.
З машини вийшов хлопець, високий, трохи засмаглий, і накачаний. Одягнений в білій майці та в чорних штанях. Волосся світло-коричневе, кучеряве, коротка стрижка.
- Привіт, Ден! - підбігла до нього Ліза, вони пристрасно цілувалися, він її притис до себе тримаючи руку на талії.
Трохи відчула себе третьою зайвою з ними. Вони такі гарячі, сповнені коханням, цілуючи одне одного.
- Привіт! - помахав хлопець мені, коли відірвався від поцілунку.
- Привіт! - торкалась ремінця від сумки.
Сіли в машину, я на заднє сидіння, а Ліза на пасажирське, біля Дена. Я спостерігала за вікном, як швидко змінюється краєвид, із затишного міста Львова, і прямуємо не знаючи куди.
- А ... куди ми саме їдемо?
- За місто ... Не хвилюйся, в нас нормальна компанія. - відповів Ден.
Я відповіла тихо: "добре". Та мене вони навіть не чули, як Ліза почала його цілувати на моїх очах, і відразу повернулася до вікна аби не спостерігати за ними. Бо й так відчуваю себе зайвою, і надто не комфортно себе почуваю в салоні автомобіля.
Відчувається мені запах бензину, такий сильний аромат, який напрочуд подобається, і не нудить. І це вже добре. Сонце помалу ховалося за обрієм. З'явилася зірка на небі.
Тихо, водночас спокійно. Я відчуваю себе як та пташка, яка летить майже близько біля нас, така вільна, прекрасна, здіймається високо у небо. Де шукає собі їжу в годівницю. Махає ніжно крилами, наче її ніщо не зламає, ніхто не скривдить. Вона втече від усіх, але знову повертатиметься назад до свого дому.
Через скількись часу ми приїхали до будинку, з якого лунає гучна музика, що аж незручно тут бути. Ліза із Деном вийшли із автомобіля, а я уже за ними, лиш одною не залишитися. І часом не загубитись на цій незнайомій території.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонене кохання , Мелені Матхевен », після закриття браузера.