Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Це твій сусід?

–Егеж, я місяць виконуватиму його домашні справи.

–Могло бути й гірше.– знизала плечима вона.–Це тобі. – простягнувши йому печиво з передбаченням, сказала дівчина. – Сподіваюся, підніме настрій.

Найджел усміхнувся і розламав його, діставши тонкий аркуш із надрукованим реченням:

 "Не беріть те, що ніколи не стане вашим"

–Щоб це означало? –насупився він. – Що я хочу забрати собі, і не зможу?

–Не сприймай серйозно. –махнула рукою Есме. –Мені он взагалі попалося: "Наприкінці шляху, ви будете потрібні своєму другові". Нісенітниця якась. –реготнула вона.

Найджел усміхнувся, прокручуючи аркуш із передбаченням між пальцями. Щось у цій фразі не давало йому спокою.

Скоро канікули, а це значить, що в Найджела й Есме буде більше часу на заняття в оранжереї. Склавши підсумковий тест з біології, хлопець побіг додому, щоб змінити доглядальницю і побути з бабусею. Він забіг до будинку, кинувши рюкзак на підлогу, і швидко розбувся.

–Найджеле? – прохрипіла бабуся.

–Так. – занепокоївся хлопець, підійшовши до неї.

Вона лежала на дивані, сиве волосся розсипалося по подушці, вона втомлено посміхнулася. Найджел поправив ковдру.

–Що з твоїм обличчям? –насупилася вона.

–Подряпався об гілки в саду.

Бабуся поморщилася.

–Щось болить?

–Ні, синочку. Зроби бабусі чаю. Пити хочеться.

–Руки зовсім холодні. – сказав він, відпустивши шорстку долоню. –Принесу обігрівач.

–Я чула, Есме повернулася? – запитала вона, глянувши на хлопця.

–Так. А з нею й метелики.

–Приманювати живність хороша справа. Як твій сад?

–Непогано, газон підстриг.

Бабуся посміхнулася, Найджел заварив їй чай із мелісою, вкрив двома пледами і поставив обігрівач біля ніг.

Наступного дня, вони з Есме зустрілися, щоб прибратися в оранжереї, викинули зайві речі, підлаштували дерев'яні схили, поставили скло, яке було більш–менш цілим. Машину вдалося полагодити, хоча капот був пофарбований дуже невдало, що змушувало Найджела сумувати. За тиждень, спільними силами, стягуючи з промислових звалищ деревину і скло, вони добудували камеру оранжереї. Сьогодні Найджелу вдалося оживити кущики матіоли і герані, справи йшли повільно, але тішило, що сили нехай і ненадовго, але все ж таки відновлювалися, Він усе ще не знав, як краще дізнатися про власний дар, де почитати про це, як розвинути. Він намагався шукати щось в інтернеті, але натрапляв тільки на фантастичні книжки або фанфіки за вже існуючими творами. За кілька тижнів оранжерея була відновлена, чому Найджел не міг натішитися. Вони прибрали бур'яни та сміття, і тепер, ця оранжерея стала для них з Есме таємною кімнатою.

Перший день канікул супроводжувався неспокійним сном, під час якого Найджела розбудив дзвінок Есме.

–Так? – прохрипів він.

–Найджеле Торвальд. – почувся в слухавці монотонно–награнний голос подруги. –Дозвольте запросити вас на ранкову подорож незвіданим?

–Ти не заспокоїшся, поки не потрапиш у біду, так? – протягнув він, перекотившись на бік.

–Дзуськи!– відповіла вона.

Найджел зітхнув.

–Гаразд. Зустрінемося на базі.

–Чекаю.

Його все ще тішило те, що в них тепер є своя "база", де їхня маленька компанія могла обговорювати спільні справи. Найджел завжди хотів друзів, з якими є спільні жарти, відсилання, спогади, щось, що не зрозуміють інші, коли регочеш до кольок, підтримуєш друга, а він тебе. Він зі світлою заздрістю завжди дивився на таких друзів у школі, і коли нарешті в нього самого з'явився такий друг, Найджел не знав себе від щастя.

Коли він приїхав, Есме стояла до нього спиною, на одній із дерев'яних лавок, згорнувшись клубочком, спало кошеня, біля квітів вилися бджілки й метелики, злітаючи з карниза до карниза тріпотіли крильця співучих пташок, а вони з Есме обговорювали план їхньої мандрівки.

–Тобі відомо, що наше місто одне з найаномальніших у всьому штаті? – запитала вона.

–З чого б це? – він сів на лаву, підігнувши під себе ногу.

Есме розгорнула книжку в шкіряній палітурці й провела пальцями по жовтих сторінках.

–Незвідані території крижаних брил на півночі....

–Крижані брили в Аризоні? – Найджел розреготався.

–Чому смієшся? Ґотлін схожий на типове місто Аризони? Багато сонця бачив?

Найджел задумався, вона має рацію, Ґотлін більше схожий на якесь місто сонного альбіону.

–Так, ось.–продовжила вона, опустивши очі у книгу.– На півночі крижані брили, на заході вогняні ліси, а ближче до сходу...

–Зачекай, вогняні ліси? – не зрозумів він.

–Так, згідно до хронік, ці ліси горять безперервно. – відповіла Есме, не втрачаючи ентузіазму.