Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Юпітер у Леві, Olha Alder 📚 - Українською

Читати книгу - "Юпітер у Леві, Olha Alder"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Юпітер у Леві" автора Olha Alder. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 14
Перейти на сторінку:
Відчепитися від І Джина

За звичкою я вранці зайшов у кафе за кавою і виявив нудьгуючого Чхве І Джина за касою. Мені захотілося відкрутити цьому хлопцю голову.

— Кава! — Я сказав незадоволено і притулився до стійки. — За ваш рахунок. — Додав тихіше, але все ж таки досить чутно.

Мій голос поглинув ревучий шум кавомашини. Я дивився в телефон, ніжно гладячи великим пальцем новий номер у книзі контактів.

— Взагалі-то, — тінь Чхве І Джина раптом загрозливо нависла надо мною. Я підвів голову і зіткнувся з його палаючим роздратуванням поглядом. — Це я маю бути ображений. Ви кинули мене. Покинули. Я не зміг вас дочекатися, перш ніж мене викликали на іншу роботу.

— Вас викликав батько. — Я погасив екран і вирівняв спину, намагаючись зрівнятися зі зростом Чхве І Джина, але він все ж таки був трохи вищим.

— Значить, ви приходили. — Він схрестив руки на грудях. — Чому так пізно? Ви ж недалеко живете.

— Та звідки вам знати, де я живу?! — Я теж прийняв захисну позу.

І Джин зніяковів і трохи опустив голову вниз:

— Я просто завжди уважно вас чекав і бачив, як ви виходите з двору сусіднього будинку. Там закритий провулок, значить… У вас там дім.

— Це переслідування, я дзвоню в поліцію. — Говорячи, я хвацькував, але навіть не активував екран телефону.

— Вибачте, гаразд…

Я махнув рукою, спускаючи пару.

— А де ви були, якщо так довго добиралися? — Він все ж таки не втримав цікавості, а я не втримав хвастощів.

— В готелі. Мені оплатили дводенний відпочинок.

— Від роботи?

— Подарунок Кім У Шика.

Сяйво на обличчі рудого котика згасло. Я майже бачив, як поникли його неіснуючі кошачі вушка:

— А як же ви познайомилися, якщо не встигли в кафе?

— Під машину кинувся.

— Мін Су~щі! — Він схопив мене за руку. — Не можна ж бути таким зухвалим!

Я вирвався з хватки й махнув головою в бік затихлої кавомашини:

— Давайте каву, так і буде, я розплачуся.

З незадоволеним виразом обличчя І Джин протопав за моїм гарячим мак'ято.

— Сподіваюся, ви не кидалися під машину?

Я заплющив очі:

— Ні. Я збираюся прожити довге життя в удалому шлюбі.

Я сидів у кафе, дивлячись у вікно і потягуючи каву через трубочку. Люди приходили, сміялися і йшли. Вони замовляли тістечка, пиріжки й літри кави, яку тягнули нагору. Мене вабив 21 поверх будівлі, хоча я знав, що сьогодні Кім У Шик не в офісі.

На першому побаченні я не зміг підібрати коректних слів, щоб запитати, навіщо йому тростина для ходьби, але це питання мене хвилювало.

Екран телефону засвітився, і я побачив сповіщення, що спливає: “Як ваші справи?”

Мої справи завжди чудові. І в мене все добре.

Але рука так відповісти в мене не піднялася.

Відправником повідомлення був Кім У Шик.

Розпливаючись у посмішці, я вже хотів узяти телефон у руки, але пробігаюча повз мене хвиля енергії змахнула телефон повітрям.

Я завмер. Телефон не можна змахнути просто фартухом, що розвивається!

Він падав у сповільненому фільмуванні. І я чув у сповільненому зніманні удар і звук, що розбігалися по екрані тріщини.

Моє серце стиснуло, і я не міг навіть вдихнути.

— Ні! — Я навіть не помітив, як кинувся на підлогу, збиваючи шкіру на кісточках пальців. Але все було даремно. Екран був зіпсований, і по ньому бігали мерехтливі сині вогники. Я намагався натискати на дисплей, навіть постукав телефоном об своє коліно. Але найбільше мені хотілося вдарити по коліну Чхве І Джина, який кинув тацю з чужою кавою на мій стіл і щось бурмотів, намагаючись допомогти повернути телефону життєздатність. — Геть! — Я схопився, ледь не вдаривши його своєю головою по носі.

Злий, як чорт, я вискочив із кафе, не обертаючись.

Осліплений обуренням, я мигцем глянув на світлофор і впевнено став переходити дорогу.

— Мін Су~щі! Мін Су! — Я чув голос Чхве І Джина здалеку, зовсім не звертаючи уваги. — Мін Су!! — Він закричав у всю горлянку.

Я заніс ногу для нового кроку вперед, але мене раптом обхопили за талію і різко штовхнули назад.

Величезний брудна вантажівка, що закривав небо своїм кузовом, пронісся у мене перед носом. Вражений, я завмер, зовсім не відчуваючи, як чужі похолоділі руки міцно стискають мене.

— Невже можна не помітити таку машину? — Тремтячим тихим голосом запитав Чхве І Джин, упираючись носом мені в шию.

Я не знав. Я не бачив.
— Чому ти пішов на червоне?

Ковтнув, я відповів йому:

— Там… був зелений. — Я хотів підняти руку й указати на світлофор, але ослаб і не зміг поворухнутися. Здавалося, якщо Чхве І Джин мене відпустить, я тут же впаду.

— Ходімо. Ходімо в кафе. — Він опустив одну руку вниз, до моїх колінок, і з легкістю підняв мене в повітря.

Я обхопив його за шию й мовчки втупився в плече. Мені було соромно за імпульсивність. І страшно за своє життя. За останні кілька днів — це другий автомобіль, який намагається мене збити.

Покрившись холодним потом, я не міг дивитися в очі нечисленним здивованим покупцям кафе. Раніше б я з гордістю розглядав людей, яких не носять на руках. Але з кожним днем я відчував, що втрачаю власну царственість.

І Джин залишив мене в підсобному приміщенні з великим ліжком, застеленим чорною постіллю.

— Артхаусно. — Трохи отямившись, я відпустив єхидний коментар.

— Тут ще, ось це є. — Раптом сказав І Джин, показуючи на петлі на стіні, вище за голову ліжка. — Потрібно ось так просунути руку, — він старанно показував мені, як закріпити себе шкіряними наручниками. Дивак. — І не втечеш.

— Ймовірно, це пристосування для перевертнів на новолуння? — Я пожартував, але по його очах відчув, що він не зрозумів. — Мм, ну, для чого тут ці штуки?

— Щоб не втекти.

— Від чого?

Раптом я згадав, що він чудово знає, де я живу, коли приходжу в кав’ярню, який тип чоловіків мене цікавить. Та щобільше, він напам’ять знає рецепт моєї улюбленої кави.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 6 7 8 ... 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юпітер у Леві, Olha Alder», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Юпітер у Леві, Olha Alder"