Читати книгу - "Професор , Темний Лист Кохання"

Місяць наближався до повні. Я помічав це кожного вечора, бо знову почав дивитись у вікно — як колись у юності, коли щось тривожило всередині, а пояснити було важко.

Того тижня Лада приходила на всі пари. Вона не запізнювалась, не порушувала дисципліну, ідеально виконувала завдання. Але кожна її присутність була викликом. Вона більше не ховала погляду. Я ловив її очі по кілька разів за пару, і це було схоже на гріх, що став щоденною звичкою.

На кафедрі почали з’являтися розмови. Спершу — невинні жарти.

— Ну, Вікторе, твоя група якась активна цього року. Особливо одна студентка… — кидав хтось за кавою.

Я сміявся. Робив вигляд, що не розумію, про кого мова. Але всередині щось стискалося.

У середу я залишився після пар у корпусі. Потрібно було перевірити кілька курсових. Уже смеркало, коли хтось тихо постукав у двері кабінету.

— Заходьте.

Вона увійшла, ніби все логічно. У руках — ноутбук. У погляді — знову цей спокій, що розбивав усю мою броню.

— У мене питання по темі курсової. Я можу?

— Так, сідай.

Вона сіла навпроти, клацнула щось у файлі, почала показувати фрагменти тексту. Я намагався зосередитися. Справді намагався.

— Ось тут. Я не впевнена, чи правильно формулюю аргумент, — сказала, нахиляючись ближче.

Її рука торкнулася моєї. Ледь. Але цього вистачило, щоб у голові все завмерло. Я подивився на неї.

Вона була зовсім близько. Тихо. Небезпечно.

— Ви знаєте, що я не можу більше робити вигляд, що нічого не відбувається, — сказала вона, не відводячи погляду.

Я мовчав. Бо кожне слово з мого боку було б, по суті, визнанням.

— Я приходжу сюди не тільки через курс. Не через оцінку. Ви ж розумієте?

— Розумію, — відповів я, майже пошепки.

Вона доторкнулась до мого зап’ястя. Погладила великим пальцем, як щось своє, давно знане. Це не було фліртом. Це було ніжністю.

— Ви мені снятесь. Постійно. І я прокидаюся з відчуттям, що роблю щось неправильне. Але потім думаю: хіба це — злочин? Просто… бути поруч з тим, хто тебе бачить?

Я зітхнув. Довго. Глибоко.

— Це не питання злочину. Це питання наслідків, Ладо. Світ не такий добрий, як твої сни.

— Я знаю. Але ми вже не на першій сторінці цієї історії. І я не хочу зупинятись.

Вона підвелась. Обійшла стіл. Сіла на край. Подивилася прямо в очі.

— Я не прошу вас залишити все. Я прошу лише дозволити цьому бути. Хоч трохи. Хоч поки ми ще можемо.

І я не знайшов у собі сили сказати «ні».