Читати книгу - "Як я стала велетнем , Вікторія Беше"

       Того вечора я вперше добре заснула, побачивши уві сні усміхнену маму. Але вже вранці сива хмара знову нависла наді мною. Біля школи на мене чекала Христина з пакетом, у якому був рушник з імбирним печивом — вона сама його спекла.

— Христино, ти не змерзла? Навіщо було мене чекати біля школи? Ти могла віддати пакет у класі, —  я була трохи здивована.

— Е-е-е... справа в тому, що нам краще не спілкуватися у школі! — відповіла вона, з сумом дивлячись на мене.

Я нічого не розуміла і мовчки дивилася на неї.

«Учора мені здавалося, що ми подружилися...»  — подумала я, відчуваючи, як знову каміння б’ють мою спину, а серце стискається з більшим болем.

— О-о-о, тільки не подумай неправильно, Лейло! — здається, Христина прочитала мої думки, тому підійшла ближче й взяла мене за руку. — Так буде краще для тебе. Якщо у школі дізнаються, що ми дружимо, твій стілець знову буде розписаний, а в шафі завжди буде сміття... Я боюся, щоб вони не почали знущатися з тебе більше, ніж з мене… Розумієш?

Я розгубилася. Христина прийняла моє мовчання за згоду і з сумною посмішкою побігла у школу, залишивши мене саму. Я дістала з пакета мамин рушник і обмотала ним шию — так стало трохи легше, і думки в голові притихли. А думала я про те, що знову не можу бути собою. Що змушена грати за чужими правилами.

— Привіт! Що це за шарф? — до мене підійшла Ная.

— Шарф моєї мами, — відповіла я, все ще занурена в себе.

— А що він робив у Христини?

— О, привіт, Наю! Учора я загорнула ним банку з супом, щоб не охолонув, поки Христина йшла додому.

— Вона була у тебе вдома?

— Так, — чесно відповіла я, не підозрюючи, до чого призведе ця розмова.

Ми зустрілися поглядом, і я побачила, як на її обличчі повільно проступає образа — мов зимовий візерунок на вікні.

— Я ж перша з тобою подружилася! Тож чому… як ти могла, Лейло?!

Ная відвернулася й з гордо піднятою головою пішла. З її відходом я знову відчула, що мені далеко до велетня, яким я хотіла стати. А в голові звучало:

Що я зробила не так?..