Читати книгу - "Королева пустелі"

Інше питання, наскільки Ґертруда оцінила цей прояв тактовності. Флоренс була надто доброю й стриманою, щоб публічно визнати, що їй було зовсім не просто з маленькою пасербицею; але існує безліч свідчень того, що це таки було неабиякою проблемою. У п’єсі «Енджела», опублікованій 1926 року, — що характерно, після смерті Ґертруди, — Флоренс розповідає історію промисловця-удівця з Йоркшира та його другої дружини, яка стикається з неймовірно міцним зв’язком між батьком і його донькою від першого шлюбу.

«Ґертруда була сміливою й енергійною дитиною», — пише Флоренс у вступі до книги «Листи Ґертруди Белл». Іноді цієї «сміливості й енергії» було аж занадто:

«Непосидюча [Ґертруда] втягувала молодшого брата у найнебезпечніші пригоди, не усвідомлюючи, що він іще замалий для таких випробувань. Вона могла наказати переляканому малюкові слідом за нею стрибнути вниз з триметрового садового паркану. Вона приземлялась на ноги, на відміну від менш спритного молодшого братика».

Одного разу, почувши загрозливий дзвін розбитого скла, Флоренс прожогом кинулася з вітальні в оранжерею. Виявилося, що Ґертруда потягла Моріса за собою на гребінь скляної крівлі. Сама вона здолала небезпечний шлях швидко й спритно, у той час як молодший брат тремтів від страху позаду неї. Ґертруда безпечно спустилася вниз, а Моріс оступився, розбив ногою скло й упав усередину, прямо на скляні друзки. Іншого разу вона затягнула садовий шланг у пральню й залила вогонь у котлі (для нагрівання води). Коли ж Флоренс не витримала й насварила дітей, вони згребли з передпокою всі капелюхи і стали жбурляти ними в мачуху. Ґертруда зупинилася лише тоді, коли один із капелюшків Флоренс полетів у вогонь. «Навіть дитиною Ґертруда була не байдужа до гарного вбрання», — розповідав мені один з її родичів.

До восьми років Ґертруда звикла покрикувати на прислугу й знущатися з гувернантки. Вона рішуче опиралася дисципліні й любила дратувати довколишніх, доводячи їх часом до сказу. Коли міс Огль зі скандалом звільнилася, Флоренс покладала великі надії на нову гувернантку, міс Клюг. Ця стійка німкеня затрималася значно довше, але Флоренс буквально вибивалася з сил, улещуючи її після чергової Ґертрудиної витівки.

Будинок, у якому вила гніздечко нова місіс Белл, був будівлею з невипаленої цегли роботи архітектора Філіпа Вебба, засновника «Руху мистецтв і ремесел». Вебб, автор проекту знаменитого Червоного будинку Вільяма Морріса, переніс чимало елементів звідти у свій новий проект — маєток Ред-Барнс — додавши місцевого колориту (справедливості заради варто сказати, цей експеримент був одним із перших і не дуже вдалих у кар’єрі Вебба). Вільям Морріс оздоблював інтер’єр; його чарівні шпалери з рослинними мотивами були в будинку скрізь. Порівняно з вишуканими будівлями, в яких минула юність Флоренс, цей будинок виглядав надто скромно і був не достатньо просторий, але він збільшувався зі зростанням родини. З одного боку будинок виходив на Кірклітан-стріт, яка вела до зеленого скверу, оточеного будинками в георгіанському стилі. Трохи пройтися пішки — і ось ви вже на прекрасному пляжі, що простягнувся з півдня на північ від Коутема до скелястих круч Солтбурна. Одноманітний піщаний пейзаж пожвавлювали витягнуті на берег рибальські човни, а влітку ще й смугасті кабінки для переодягання та віслюки, на яких залюбки каталися діти. Рівнинна місцина навколо Редкара не вирізнялася особливою красою. Проте Флоренс була переконана, що для дітей головне — свіже повітря, та й Морісу з Ґертрудою, вочевидь, там подобалося.

У конюшні завжди були поні, отож діти росли вправними наїзниками. Безстрашну Ґертруду, як завжди, тягнуло на пригоди, через що Моріс часто повертався додому вкритий синцями. Серед однолітків Ґертруда здобула славу безстрашної наїзниці, про що сама вихвалялася у листах до своїх тіток і кузенів. «Мій поні — справжній ловчак, брикається весь час. Якщо він утне таке з матусею, боюся, матуся вилетить з сідла», — писала вона до свого кузена Горація.

На прогулянці чи на полюванні, у парку чи на пустельному узбережжі для їзди верхи існувало спеціальне дамське сідло й обов’язковий костюм-амазонка, що складався з чорного жакета та спідниці з запахом поверх бриджів. «Учора я скакала, як хлоп’я у цирку», — писала Ґертруда, маючи на увазі, що вона сиділа на коні «по-чоловічому». Діти прогулювалися на конях пляжем під наглядом або конюха, або няньки, або гувернантки. Якщо з ними була міс Клюг, то щойно батьківський будинок зникав з очей, Ґертруда пускала свого поні в галоп і сама зникала вдалині, примушуючи гувернантку бігти за нею, гукати, навіть не надіючись наздогнати. Після однієї такої прогулянки міс Клюг повернулася додому одна й вирвала Флоренс з її літературних мрій водоспадом сліз. За словами гувернантки, коли вона сказала дітям, що вже час вертатися до вечірнього чаювання, вони втекли і сховалися серед човнів, звідки міс Клюг півгодини намагалась їх витягнути, поки не здалася, знесилена.

Норовиста, майже деспотична Ґертруда вимагала постійної уваги й очікувала, що батько проводитиме з нею весь час, коли він удома. Г’ю, зайнятий на роботі, бувало, приїздив до Ред-Барнс лише на один день на тиждень. Флоренс, ясна річ, хотіла побути з чоловіком наодинці. Встановлений нею в домі вікторіанський порядок, хоч і не надто обтяжував, але так чи інакше обмежував свободу дітей. Ґертруда зрозуміла, що їй навряд чи вдасться переломити волю мачухи так, як вона робила це з батьком. Тож дівчинка знайшла простий дитячий спосіб ігнорувати вказівки Флоренс: треба було лише дочекатися батька й лестощами та ласками спробувати схилити його на свій бік. Незабаром у Флоренс народились і власні діти: Г’юґо — у 1878 році, Ельза — у 1879 і Моллі — два роки потому. До Ред-Барнс добудували двоповерхове крило зі спальнями, ванною і навчальною кімнатами, а також додаткову стайню. Ґертруда, яка вже облазила всі дерева в окрузі, була в захваті, натрапивши на будівельне риштовання. Якось Флоренс у вікно побачила, як пасербиця вкотре дереться по них нагору. Мачуха вибігла надвір і наказала дівчинці негайно спускатися. Ґертруда вдала, що не чує. Тоді Флоренс відправила по неї Г’ю. Уявіть її переляк, коли вона, знову визирнувши у вікно, побачила, як її чоловік сам дереться по драбині нагору, та ще й з двома немовлятами на руках!

Г’ю був чудовим батьком, не зацикленим