Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

…Кастільський селянин зовсім позбавлений тієї простакуватості, що, як правило, добре уживається з хитрістю, притаманною жителям Каталонії та Галлего. І хоч клімат у його рідній Кастілії досить суворий, проте це життєдайний край: чоловік тут має їжу, вино, дружину й дітей або ж мав їх; але вигод ніяких, та й капіталу не густо. Матеріальні блага для кастільця не самоціль, а лише якась часточка життя, а власне життя — це те, що дається нам перед смертю. Поет, у жилах якого текла англійська кров, колись написав: «Життя — реальність, життя — не жарт, і мета його — не могила». А де він сам похований?.. І де ж нині реальність та серйозність його життя? У кастільців напрочуд розвинений здоровий глузд. Ця земля не могла б народити поета, здатного написати такі рядки. Кастільці знають, що смерть — неминуча дійсність, яка неодмінно прийде до кожного, і тільки це певне на землі. Воно настільки вище від усіх найсучасніших вигод, що не зрозуміло, навіщо заводити ванну в кожній американській квартирі або, скажімо, радіо. В Кастілії багато розмірковують про смерть, і якщо люди там набожні, то їхня віра стверджує, що життя незмірно коротше за смерть. Ось чому кастільці виявляють розумний інтерес до смерті, й коли пополудні, за мізерну платню, можна побачити, як погрожують нею, уникають її, відкидають і зрештою приймають, то вони віддають свої сентімо, беруть вхідний квиток і дивляться кориду. Навіть тоді, коли часто-густо, з тих чи інших причин (я намагався їх розкрити в цій книзі), вистава не задовольняє їхнього естетичного чуття і люди почувають себе емоційно обкраденими…

…Що ж іще має бути в книжці про країну, яку дуже любиш? Рафаель твердить, що тепер усе змінилось і він уже ніколи не поїде в Памплону. «Ла Лібертад», на мою думку, стає надто схожою на паризьку «Тан». Це вже не та газета, через яку ви могли звернутися до кишенькового злодія з проханням повернути гаманця, напевне знаючи, що той помітить вашу об'яву; нині республіканці — шановані люди, і Памплона, звісно, змінилася, проте не настільки, як з роками ми самі. Я переконався, що після чарки-другої все стає майже таким, як і було завжди. Я знаю, — тепер усе змінюється — і нехай. Для мене все вже не те. Тож хай настають зміни. Всі ми залишимо цей світ раніше, аніж він зміниться надто сильно; і після нас, якщо не буде ще одного потопу, влітку так само литиме дощ на півночі Іспанії, і так само соколи витимуть гнізда під банями собору в Сантьяго та в Ла-Гранья, де ми тренувалися з плащем у затінку, на довгих стежинах, посипаних жорствою. Але вже ніколи не вертатися нам з Толедо в темряві, промиваючи фундадором горло від куряви, ніколи не повториться той липневий тиждень у Мадріді й усе, що відбулося тієї ночі. Ми бачили, як усе минало, і бачитимемо ще багато втрат. Найважче — просто жити й робити своє, дивитися, чути, вчитися та розуміти; і писати, коли по-справжньому вивчиш щось, — не зарано, але й не надто пізно. Нехай ті, хто бажає, рятують світ, якщо вони ясно й цілісно бачать його. Тоді кожна часточка, якщо вона показана правдиво, відбиватиме цілий світ. Найголовніше — працювати й навчатися цього. Ні, це ще не справжня книжка, але все ж треба було дещо сказати. Розповісти про деякі прості й потрібні речі…

ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ

КНИГА ОПОВІДАНЬ

На відміну від усіх інших видів бою чи боротьби,

тут умови такі, що переможець нічого не здобуває:

ні полегкості, ні втіхи, ні найменшої слави; а якщо

він перемагає досить довго, то не знаходить

винагороди і у власній душі.

WINNER TAKE NOTHING

Î933

AFTER THE STORM A CLEAN, WELL–LIGHTED PLACE THE LIGHT OF THE WORLD GOD REST YOU MERRY, GENTLEMEN THE SEA CHANGE A WAY YOU'LL NEVER BE THE MOTHER OF A QUEEN ONE READER WRITES HOMAGE TO SWITZERLAND A DAY'S WAIT A NATURAL HISTORY OF THE DEAD WINE OF WYOMING THE GAMBLER, THE NUN, AND THE RADIO FATHERS AND SONS

Переклав Володимир Митрофанов

(g) Український переклад

видавництво «Дніпро» 1974, 1980 рр

ПІСЛЯ ШТОРМУ

Ішлося про дурницю, щось там про те, як робити пунш, а тоді ми завелись битися, і я спіткнувся, і він, повалив мене й, притиснувши коліньми до підлоги, обома руками вчепився мені в горлянку, неначе хотів задушити на смерть, а я все силкувався дістати з кишені ножа, щоб різонути його х скинути з себе. Усі були надто п'яні, і ніхто й не думав його відтягти. А він душив мене й бив головою об підлогу; та врешті я видобув і розкрив ножа й різонув його просто по м'язах передпліччя, і він пустив мене. Хоч-не-хоч мусив пустити. А тоді відкотився геть, вхопивсь за порізану руку й почав кричати, а я сказав: «Якого ж ти біса душив мене?».

Варто було б убити його. Цілий тиждень після того я не міг ковтати. Він таки добряче нам'яв мені горлянку.

Отож я накивав п'ятами звідти, бо з ним був чималий гурт, і дехто подався слідом за мною, та я гайнув за ріг і опинився біля пристані, і там якийсь перехожий сказав мені, що на тій вулиці вбили чоловіка. «Хто вбив?» — запитав я, і він сказав: «Хто вбив, не знаю, але вбили», — а довкола була темрява, під ногами калюжі, і ніде ані вогника, шибки у вікнах повибивані, всі човни викинуті далеко на берег, і дерева повалені буревієм, і геть усе порозкидане; та я підібрав якийсь ялик, і повеслував від берега, і знайшов свою моторку там, де вона завжди стояла, — за Манговим мисом, — неушкоджену, але повну води. Отож я заходився вичерпувати з неї воду, і хоч світив місяць, проте його раз у раз закривали хмари, і хвиля ще не вляглася; та я скерував човен у море і, коли розвидніло, вже виплив за Східну гавань.

Люди добрі, ото був погормисько! Я перший вийшов у море і скажу вам, що такої води ви ніколи не бачили. Вона була зовсім біла, наче в кадобі з лугом, а берега від Східної гавані до Південно-Західного мису не можна було впізнати. Просто серед піщаного пляжу вимило широку протоку. Дерева і все таке інше повивертало геть, і тепер там пролягала протока, а вода