Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Книга пригод 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга пригод 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга пригод 3" автора Хайміто фон Додерер. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 86
Перейти на сторінку:
нього, що, як скупар своїми скарбами, він міг тішитись ними тільки потайки. Але ці скарби тепер виявилися розкраденими, божества, яким він тайкома поклонявся, були повалені й сплюндровані. Облаяний, ображений, побитий, він тепер — уявлялось йому — не вартий був імені, яке мав, не гідний був роду, до якого належав, і нічого йому не лишалося, як тільки помста. І з кожним кроком думки його ставали все гіркіші й тільки підшпинювали його наміри, і він поклав собі, що помста його буде несподівана й безжальна, як і завдана йому образа.

Коли Робін Ойг покинув шинок, від Моррісона його відділяло сім-вісім англійських миль. Моррісон посувався вперед повільно, бо втомлена худоба й не могла швидко рухатись, тоді як Робін проходив шість миль за годину, полишаючи за собою поля, вкриті стернею, живоплоти, вересові пустища й кам'яні брили, притрушені інеєм, що полискував у яскравому світлі листопадового місяця. Аж ось почувся віддалений гул Моррісонової худоби, і вже видно стало, як бички, здалеку схожі на кротів, та й ходою не шпаркіші, сунуть поволі широким мочарем; ось він перестріває їх, проминає весь гурт і зупиняє самого гуртоправа.

— Хай нас усе добре не мине! — вигукнув той. — Чи це ти, Робіне Мак-Комбіху, чи тільки твоя проява?

— Се він, Робін Ойг Мак-Комбіх, — відказав горянин, — але й не він. Та хай там як, а мені треба мій кинджал.

— Ти ба! То ти вже вертаєш до верховини? От чортяка! Встиг спродатися ще до ярмарку? Ну ж і спритняк!

— Нічого я не спродав. І я не вертаю додому. Може, я вже ніколи додому не верну. Віддай мій скенедгу, Гю Моррісоне, щоб між нами не було прикрої розмови.

— Слухай-но, Робіне, я хочу дещо знати, перше ніж віддам його тобі. Кинджал — небезпечна зброя в руках горянина, а мені здається, ти щось недобре замислив.

— Пхе, дурниці які! Верни мені мою зброю! — мовив Робін Ойг уже з ноткою нетерплячості в голосі.

— Та не розпаляйся так, — спробував його втихомирити приятель. — Я тобі щось краще нараджу, ніж Оце штрикання кинджалом. Ти от знаєш — і горяни, і долішняни, і люди з порубіжжя — ми всі одної матері діти, як переходимо по сей бік шотландського кордону. Так ото молодики з Ескдейлу, і задерій Чарлі з Ліддесдейлу, і парубки з Локербі, і четверо джиґунів з Ластрутера, і ще скількись там хлопців у сірих плащах ідуть услід за нами, і якщо тобі заподіяно кривду — ось тобі рука одного з роду Моррісонів Мужніх на поруку того, що ми примусимо кривдника поплатитись, навіть коли всім мешканцям Карлайла й Стенвікса доведеться в це встряти.

— Та як на правду, — мовив Робін Ойг, аби пригасити приятелеві підозри, — то я завербувався до загону Чорної Варти[6] і завтра вранці вже мушу й вирушати.

— Завербувався! Та ти з глузду з'їхав чи впився? Ти повинен викупитись! Я можу позичити тобі двадцять гіней зараз і ще двадцять тоді, як худобу продам.

— Дякую тобі, дякую, Г'юї. Та на ту дорогу, куди я йду, я ступив з доброї своєї волі. І мені треба мій кинджал — чуєш, кинджал!

— Що ж, як так, то ось він, твій кинджал, бери. Але подумай про те, що я тобі сказав. Боюся, прикра то буде вістка на схилах Болквідера, коли там довідаються, що Робін Ойг Мак-Комбіх звернув на лиху дорогу й не хоче стямитись.

— Таки недобра буде вістка у Болквідері, — погодився Робін, — але хай Господь має тебе в своїй опіці, Г'юї, і не мине своєю ласкою. А Робіна Ойга ти вже ніколи не стрінеш ні на вечірці, ні на ярмарку.

Сказавши це, він хутко потис руку приятелеві і рушив назад усе такою самою шпаркою ходою.

«Щось негаразд із хлопцем, — промурмотів сам до себе Моррісон, — та, може, на ранок воно проясниться».

Але трагічний розв'язок нашої історії настав ще задовго до ранку.

Минуло тільки дві години від часу бійки, і майже всі уже й забули про неї, коли Робін Ойг повернувся до шинку Гескета. Всередині там було повно всілякого люду, і, як звичайно, стояв гул і гамір. Тихо й повагом гомоніли відвідувачі про торгові справи, часом проривався чийсь сміх чи спів, чулись галасливі жарти охочих до розваг. Серед цих останніх був і Гаррі Вейкфілд. Він сидів у компанії веселих своїх земляків у простих, блузах та підбитих цвяхами черевиках і тільки-но затягнув старовинну пісеньку:

Хоч я Роджером зовусь

І за плугом ходжу… —

як раптом його урвав знайомий голос, що гостро й чітко, з характерним для горян призвуком, промовив:

— Гаррі Вейкфілде, встань-но, коли ти ще духом не ослаб!

— В чому річ? Що таке? — сполошилися присутні.

— Та це всього тільки чортів шотландець, — озвався Флісбампкін, котрий досі вже добряче впився. — Той самий, якому Гаррі Вейкфілд сьогодні був уже дав трохи затірки, а тепер він явився, щоб йому ще й перцю всипали.

— Гаррі Вейкфілде! — пролунав той самий зловісний поклик. — Встань-но, коли духом не ослаб!

Сам звук цього пристрасного голосу, просяклого глибоким гнівом, мимоволі звертав на себе увагу й будив острах. Присутні наполохано відступилися і стривожено втупились у горянина, що стояв посеред хати — брови насуплені, непохитна рішучість у поставі.

— А я й встану, з милою душею встану, Робіне, друже, і потисну тобі руку й вип'ю з тобою, щоб пішло в забуття все лихе. Ти ж не винен, чоловіче, що не знаєш, як кулаками орудувати.

В цю мить він уже стояв навпроти супротивника — його ясний і відкритий погляд дивно контрастував з похмурою затятістю й відчайдушним мстивим вогнем в очах горянина.

— Це ж не твоя вина, чоловіче, що тобі не судилось бути англійцем і ти не вмієш битись краще від дівчиська.

— Я таки вмію битись, — суворо, але спокійно відказав Робін Ойг, — і ти це знаєш. Ти, Гаррі Вейкфілде, показав мені сьо'дні, як б'ються мужлаї-сакси, а я тобі зараз покажу, як б'ються порядні горяни.

За словом не забарився й чин: вихопивши кинджал, Робін ту ж мить затопив його в широкі груди англійського йомена, і з такою силою та люттю, аж руків'я глухо стукнуло об грудну кістку, а двосічне лезо врізалось у саме серце жертви. Гаррі Вейкфілд упав і з першим скриком віддав Богові дух. А нападник схопив за барки знеможеного зі страху й несподіванки управителя і, приставивши скривавлений кинджал йому до горла, сказав:

— Ти заслужив, щоб і тебе вкласти тут-о поряд,

1 ... 6 7 8 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга пригод 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга пригод 3"