Читати книгу - "Лісова пісня"

Л у к а ш

То ми вже поєднались?

М а в к а

Ти не чуєш, як солов'ї весiльним спiвом дзвонять?

Л у к а ш

Я чую… Се вони вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а спiвають:

"Цiлуй! цiлуй! цiлуй!"

(Цiлує її довгим, нiжним, тремтячим поцiлунком).

Я зацiлую тебе на смерть!

Зривається вихор, бiлий цвiт метелицею в'ється по галявi.

М а в к а

Нi, я не можу вмерти… а шкода…

Л у к а ш

Що ти кажеш? Я не хочу!

Навiщо я сказав?!.

М а в к а

Нi, се так добре - умерти, як летюча зiрка…

Л у к а ш

Годi!

(Говорить пестячи).

Не хочу про таке! Не говори!

Не говори нiчого!.. Нi, кажи!

Чудна у тебе мова, але якось так добре слухати… Що ж ти мовчиш?

Розгнiвалась?

М а в к а

Я слухаю тебе… твого кохання…

(Бере в руки голову його, обертає проти мiсяця i пильно дивиться в вiчi).

Л у к а ш

Нащо так? Аж страшно, як ти очима в душу зазираєш…

Я так не можу! Говори, жартуй, питай мене, кажи, що любиш, смiйся…

М а в к а

У тебе голос чистий, як струмок, а очi - непрозорi.

Л у к а ш

Може, мiсяць неясно свiтить.

М а в к а

Може…

(Схиляється головою йому до серця i замирає).

Л у к а ш

Ти зомлiла?

М а в к а

Цить! Хай говорить серце… Невиразно воно говорить, як весняна нiчка.

Л у к а ш

Чого там прислухатися? Не треба!

М а в к а

Не треба, кажеш? То не треба, милий!

Не треба, любий! Я не буду, щастя, не буду прислухатися, хороший!

Я буду пестити, моє кохання!

Ти звик до пестощiв?

Л у к а ш

Я не любився нi з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощi такi солодкi!

Мавка пристрасно пестить його, вiн скрикує з мукою втiхи.

Мавко! ти з мене душу виймеш!

М а в к а

Вийму, вийму!

Вiзьму собi твою спiвочу душу, а серденько словами зачарую…

Я цiлуватиму вустонька гожi, щоб загорiлись, щоб зашарiлись, наче тi квiтоньки з дикої рожi!

Я буду вабити очi блакитнi, хай вони грають, хай вони сяють, хай розсипають вогнi самоцвiтнi!

(Раптом сплескує руками),

Та чим же я принаджу любi очi!

Я ж досi не заквiтчана!

Л у к а ш

Дарма!

Ти й без квiток хороша.

М а в к а

Нi, я хочу для тебе так заквiтчатися пишно, як лiсова царiвна!

(Бiжить на другий кiнець галяви, далеко вiд озера, до цвiтучих кущiв).

Л у к а ш

Почекай!

Я сам тебе заквiтчаю.

(Iде до неї).

М а в к а

(смутно)

Не краснi квiтки вночi… тепер поснули барви…

Л у к а ш

Тут свiтляки в травi, я назбираю, вони свiтитимуть у тебе в косах, то буде наче зоряний вiнок.

(Кладе скiльки свiтлякiв їй на волосся).

Дай подивлюся… Ой, яка ж хороша!

(Не тямлячись вiд щастя, пориває її в обiйми).

Я ще набрати мушу. Я вберу тебе, мов королiвну, в самоцвiти!

(Шукає в травi попiд кущами свiтлякiв).

М а в к а

А я калини цвiту наламаю.

Вона не спить, бо соловейко будить.

(Ламає бiлий цвiт i прикрашує собi одежу).

Р у с а л к а

(знов виходить з туману.

Шепоче, повернувшись до очеретiв)

Дитинчата-Потерчата, засвiтiте каганчата!

В очеретах заблимали два бродячi вогники. Далi виходять Потерчата, в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсiм погасаючи. Русалка притуляє їх до себе i шепоче, показуючи в далечiнь на бiлу постать Лукашеву, що мрiє в мороку помiж кущами.

Дивiться, он отой, що там блукає, такий, як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занапастив.

Йому не треба жити.

П е р ш е П о т е р ч а

Утопи!

Р у с а л к а

Не смiю. Лiсовик заборонив.

Д р у г е П о т е р ч а

А ми не здужаєм, бо ми маленькi.

Р у с а л к а

Ви маленькi, ви легенькi, в ручках вогники ясненькi, ви як ласочки тихенькi, - ви пiдiть у чагарник, не почує Лiсовик, а як стрiне - вогник свiне - був i зник!

Перекиньтесь блискавками над стежками.

Спалахнiть над купиною, поведiть драговиною, - де вiн стане, там i кане аж на саме дно болота…

Далi - вже моя робота!

Ну! блись-блись!

П о т е р ч а т а

(рушаючи одно до одного)

Ти сюдою, я тудою, а зiйдемось над водою!

Р у с а л к а

(радо)

Подались!

(Надбiгає до болота, бризкає водою з пальцiв позад себе через плечi. З-за купини вискакує Куць, молоденький чортик-паничик).

Куцю-Куцю, поцiлуй у руцю!

(Свавiльним рухом простягає йому руку, вiн цiлує).

К у ц ь

За що ж то, панянко?

Р у с а л к а

Я тобi снiданко гарне наготую, тiльки не прогав.

(Показує в далечiнь на Лукаша).

Бачиш? Що? привик ти до таких потрав?

К у ц ь

(махнув рукою)

Поки не в болотi, - сухо в мене в ротi!

Р у с а л к а

Буде хлопець твiй, радiсть буде й бабi, й матiнцi твоїй!

Куць стрибає за купину I зникає. Русалка в очеретi зорить за Потерчатами, що миготять бiгунцями, спалахують, блимають, снуються, перебiгають.

Л у к а ш

(шукаючи свiтлякiв, завважає вогники)

Якi хорошi свiтляки! летючi!

Я ще таких не бачив! А великi!

Я мушу їх пiймати!

(Ганяється то за одним, то за другим, вони непомiтно надять його до драговини).

М а в к а

Не лови!

Коханий, не лови! То Потерчата!

Вони зведуть на безвiсть!

Лукаш не чує, захоплений гонитвою, i вiдбiгає геть далеко вiд Мавки.

Л у к а ш

(раптом скрикує)

Пробi! Гину!

В драговину попав! Ой смокче! тягне!

Мавка надбiгає на його крик, але не може дiстатися до нього, бо вiн загруз далеко вiд твердого берега. Вона кидає йому один кiнець свого пояса, держачи за другий.

М а в к а

Лови!

Пояс не досягає руки Лукашевої.

Л у к а ш

Ой, не сягає! Що ж се