Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі, Стівен Девід Левітт"

Існують три основні різновиди стимулів: економічні, соціальні й моральні. Дуже часто одна схема стимулювання містить усі три різновиди. Пригадайте лише кампанію проти куріння, яку проводили в Європі та Америці протягом останніх років. Запровадження «податку на гріхи»[2] у розмірі три долари за пачку — це сильний економічний стимул проти купівлі цигарок. Заборона паління в ресторанах і барах — потужний соціальний стимул. А коли уряд Сполучених Штатів стверджує, що терористи накопичують свої кошти за допомогою продажу сигарет на чорному ринку, то це є ще й вельми гострим моральним стимулом.

Одними з найвагоміших стимулів, винайдених на сьогодні, є ті, які були запроваджені з метою стримування злочинності. Зважаючи на цей факт, незайве було б поставити вже знайоме нам запитання: чому ж тоді в сучасному суспільстві такий високий рівень злочинності? — а потім перевернути це питання з ніг на голову: а чому рівень злочинності не зріс іще вище?

Зрештою, кожен із нас регулярно нехтує можливістю когось обдурити, скалічити або щось украсти. Шанс потрапити до в’язниці — і таким чином втратити роботу, дім і свободу (а втрата кожного з цих благ є економічним покаранням за своєю сутністю) — безперечно, є сильним економічним стимулом. Та коли йдеться про злочин, то люди реагують також на моральні (бо не бажають робити те, що вважають неправильним) і соціальні стимули (бо не бажають, щоб хтось бачив, як вони чинять щось неправильне). Для певних типів неналежної поведінки соціальні спонуки є надзвичайно потужними. За аналогією з історією про Естер Прінн та червону літеру «А» (що означало «адюльтер»), яку вона змушена була носити на своєму одязі, у багатьох американських містах нині поборюють проституцію за допомогою «кампаній ганьби», розміщуючи фотографії спійманих на гарячому бабіїв (і повій) на відповідних веб-сайтах або демонструючи їх на місцевих телеканалах. Що є страшнішим стримувальним чинником: штраф у розмірі 500 доларів за користування послугами повії чи одна лише думка про те, що ваші друзі та рідні матимуть приємність споглядати вас на спеціальному сайті www.HookersAndJohns.com?

Отак через складну, безсистемну і безперервно змінювану мережу економічних, соціальних і моральних стимулів сучасне суспільство робить усе, щоб унеможливити злочинність. Деякі люди скажуть, що нам це вдається не надто добре. Але в довгостроковій перспективі це не так. Візьмімо, наприклад, історію тенденції показника умисних убивств (не беручи до уваги вбивства в результаті воєнних дій), який є і найбільш надійним вимірюваним показником злочинності, і найкращим барометром загального рівня злочинності в суспільстві. Нижче наводиться статистика, складена кримінологом Мануелем Айснером, яка відстежує в історичній перспективі показники умисних убивств у п’яти європейських регіонах15.

Різке падіння цих чисел протягом сторіч свідчить, що стосовно одного з найсерйозніших страхів людини — бути вбитим — стимули, які ми колективно запроваджуємо, працюють дедалі краще.

Так що ж було не так зі стимулом, запровадженим в ізраїльських дитячих садках?

Ви, напевно, вже здогадалися, що штраф у розмірі 3 долари виявився занадто малим. За таку ціну батьки, які мали одну дитину, могли дозволити собі спізнюватися кожного дня і додатково платити лише 60 доларів щомісяця — всього-на-всього одна шоста повної вартості. Це — досить мала сума, якщо порівнювати її з ціною послуг няньки. А якби штраф встановили на рівні 100 доларів замість 3? Це, безумовно, поклало би край батьківським запізненням, хоча водночас спричинило б ворожість з їхнього боку. (Будь-який стимул є компромісом за своєю сутністю; секрет полягає в тому, щоби збалансувати крайнощі).

Але зі штрафом у дитсадках була ще одна проблема. Моральний стимул (почуття провини, яке з’являлося б у батьків у разі їхнього спізнення) був замінений на матеріальний (тридоларовий штраф). Лишень за кілька додаткових доларів щоденно батьки отримали змогу «відкуплятися» від свого почуття провини. Ба більше: малий розмір штрафу давав батькам сигнал про те, що запізно забрати дитину — не така вже й велика проблема. Якщо дитсадок зазнає лише тридоларового збитку через кожне запізнення, то чи варто завдавати собі клопоту, перериваючи, скажімо, гру в теніс? І справді: коли на сімнадцятий тиждень свого експерименту економісти скасували тридоларовий штраф, кількість батьків, що запізнювалися, не змінилася. Тепер вони отримали змогу приходити за дітьми пізно, не платити штрафу і не почуватися винними.

Такою дивовижною й потужною є природа стимулів. Легенький поштовх здатен викликати разючі й часто непередбачувані результати. Томас Джефферсон звернув увагу на цю обставину, коли розмірковував про крихітний стимул, який призвів до «Бостонського чаювання» і, в кінцевому підсумку, — до Американської революції: «Взаємозв’язок між причинами та наслідками у нашому світі є настільки непередбачуваним, що двопенсове мито на чай, несправедливо запроваджене на його секвестровану частину, змінило умови життя кожного»16.

У 1970-х вчені здійснили дослідження, яке, подібно до експерименту в ізраїльських дитсадках, протиставило моральний стимул економічному. У цьому випадку дослідники хотіли дізнатися про мотивацію донорства крові. І ось що вони виявили: коли людям дають невелику грошову винагороду за те, що вони здають кров, замість того щоб просто подякувати за альтруїзм, вони в подальшому виявляють меншу схильність до донорства. Ця винагорода перетворила шляхетний акт благодійності на болісний спосіб заробити кілька доларів, і він виявився того не вартим17.

А якби донорам крові запропонували матеріальний стимул у розмірі 50, 500 чи 5000 доларів? Ясна річ: кількість донорів різко змінилася б.

Водночас разом із кількістю змінилося б ще дещо, бо кожен стимул має свій темний бік. Якби вартість літру крові раптом зросла б до 5000