Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Якоб вирішує любити 📚 - Українською

Читати книгу - "Якоб вирішує любити"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Якоб вирішує любити" автора Каталін Доріан Флореску. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 122
Перейти на сторінку:
а спогад про них навіки стерти з людської пам'яті. Бо вони, хоч вже й не такі молоді, але так само підвладні Божій волі, почали злягатися вже через три тижні. Для Ельзи то не було добровільно, але й не небажано. Вона мусила прив'язати до себе цього чоловіка, що тільки заради неї пустився в таку важку дорогу.

Коли Якоб вранці після бурі з'явився на згарищі її дворища, то в Неперовому одязі виглядав, мов цибатий хлопчак, що витягнувся надто стрімко. Ельза мало не розреготалася на його вид, забувши про стан колись гордого, потім підупалого, а тепер і зовсім зруйнованого господарства, яке вона щойно була знову поставила на ноги за привезені з Америки гроші.

Хай полум'я відібрало в неї дворище, але йому ніколи не забрати землі, якою вона володіла. Та й більшість корів ночували на пасовищі, бо перед бурею їх не встигли загнати додому. І тільки коні Ніклауса, Ельзиного батька, стояли закриті в стайні. Він хотів, відколи померла його жінка, аби вони завжди були поблизу. «Коли я дивлюсь на коней, бачу її», — мурмотів він іноді. І ось тепер усі вони згоріли чи загинули під заваленою стайнею.

Та, либонь, й Ельза з батьком виглядали Якобові не менш дивачно, коли стояли отак серед двору, цілі закіптюжені, в нічних сорочках і чоботях. Від Якоба не сховалося, що люди, проходячи повз їхнє обійстя, позирали лиш покрадьки й здебільшого відверталися, хоча чужа біда мала б їх несамовито притягати.

Ельза була зайнята тим, що вишукувала в рештках майна щось бодай якось придатне, збирала інструменти та домашнє начиння. Наймити, яких покликали на жнива, тим часом шпорталися в гарячому попелі, шукаючи, де ще тліє. Знайшовши таке місце, вони заливали ямку водою, й звідти здіймалась пара. Ніклаус припав на коліна біля одного з коней і гладив його, мов живого.

Отак повільно наближався Якоб до них, уважно все розглядаючи і не спускаючи погляду з невеличкої, тендітної жінки, якій суджено було стати моєю матір'ю. Вона помітила його, коли він уже якийсь час простояв поруч. «І раптом з'явився він», — казатиме вона пізніше. — «Що ж мені залишалося?» Вона й справді так вважала.

Так ніби у неї не було вибору, коли він з'явився. Так ніби її життя поділилося навпіл: на життя до нього і життя з ним. Так ніби аж до цієї миті все було лише приготуванням, розбігом, звісно, не без значення, бо, як-не-як, вона побачила і зробила такі речі, про які інші могли тільки мріяти, а то й навіть не мріяли. Деякі з цих речей вона забере зі собою в могилу.

Їй було двадцять сім, для світу, в якому вона жила, вже стара жінка. В свої американські ночі, там, у Нью-Йорку, вона часто любила собі уявляти, що в неї ще буде щось велике. Щось, що стане винагородою за все чекання. «Щось велике, думала я, але на таке велике, як він, я не розраховувала», — розповідала вона згодом.

Хай там як, Якоба вона помітила, коли той, встромивши руки в кишені, сказав її батькові: «Брате, один з твоїх коней лежить мертвий перед аптекаревим домом». Він сплюнув, а тоді розтер носаком черевика маленьке вогке місце в поросі. «Така халепа. Я люблю коней, знаєш. Як бачиш щось таке, просто серце крається». Так промовляючи, він зайшов у двір і сів до важкого столу, який вони винесли разом із кріслом, ліжком та кількома килимами. Все це тепер стояло довкола й утворювало куліси для сцени, яку він замислив.

На стіл вистрибнув півень, розпушив пір'я і прокукурікав, хоча сонце стояло вже високо.


— Когут піє в білий день, — сказав Ніклаус, мій майбутній дідо. — Або він здурів, або з нас насміхається.


Ельза попросила котрогось наймита злити їй воду на руки, легко нахилилася вперед і вимила обличчя, руки й долоні, а тоді теж підійшла до столу. Ніклаус рушив за нею.

Вона довго й незворушно дивилася на Якоба, аж поки він не схопився на рівні ноги, так ніби раптом щось пригадав.


— Тобі тепер більше годиться сидіти, ніж мені, сестро, — сказав він, підсуваючи їй стілець.


Тепер Ельза могла розгледіти його в повен зріст, вона ледве сягала йому до грудей. І не було в ньому нічого, що їй могло б не сподобатись. Аж сама здивувалася зі своїх думок, але вона, по суті, була молода, і її погляд ще не був звернений в себе, як то стало пізніше. Коли ні вона, ні її батько нічого не промовили, Якоб докинув:


— Жахлива ніч, правда?

— Хто Ви? — запитала вона.

— Якоб.

— І чого Вам тут потрібно, Якобе?

— Що ж, сестро, я прийшов здалека, з Бокші. Мабуть, ти не знаєш, де та Бокша, це в горах. Я вирушив понад два місяці тому, щоби прийти до тебе.

— Якщо Вам потрібна робота, то її в нас, як бачите, вистачає, — перебила його Ельза.

— Я не за тим тут.

— А за чим же?

— Саме це я й збирався якраз розповісти. Мій батько був зі швабів. Коли я був

1 ... 6 7 8 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якоб вирішує любити», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Якоб вирішує любити"