Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Сам себе катаю 📚 - Українською

Читати книгу - "Сам себе катаю"

209
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сам себе катаю" автора Віктор Маслов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 58
Перейти на сторінку:
трицикл закритий брезентовий кузов і назвала своє дітище велолімузином.

А були й такі, що намагалися пересісти на одне і тільки одне колесо. З-поміж перших виявив таке бажання англійський умілець Джон Хобб, котрий в 1867 році змайстрував одноколісний велосипед, так званий моноцикл. Це — дерев'яне колесо діаметром понад 2 метри. Над ним кріпився стільчик, шарнірно з'єднаний з віссю колеса. "Вершник" обертав його з допомогою важельно-кривошипного механізму.

Ідею Хобба підтримали співвітчизники, які в 1900 році запропонували моноцикл навпаки — сідло і привод розмістили всередині колеса. Низька посадка і широкий обід забезпечували більшу стійкість. По суті то був міні-велосипед, вмонтований у велике колесо. їздець крутив ногами переднє колесо, зусилля передавалося через ланцюг на заднє, а те, притиснуте вагою велосипедиста, рухало велике колесо. Два опорні ролики перекочувалися по внутрішній поверхні великого колеса і водночас правили за своєрідну підвіску. Модернізований моноцикл не виправдав себе, бо скасовував принадну простоту велосипеда. Долю моноцикла взяв під своє крило цирк, де він і досі значиться як дивовижний "гастролер".


Біцикл для закоханих. Кінець XIX століття.


У 1895–1905 роках вважалося шиком прогулятися на парному велосипеді. Двоє друзів сиділи на двоколісному "конику" пліч-о-пліч і весело налягали на педалі. Коли ж колеса виставили одне за одним, цебто в одну лінію, він здобув ніби другу молодість. Такий варіант велосипеда облюбував спорт: він розвивав високу швидкість, бо опір повітря лишався тим же, а зусилля на ведучу зірочку зростало прямо пропорційно кількості гонщиків. Йдеться, як ви здогадалися, про двомісні гоночні тандеми, на яких і досі проводяться змагання високих рангів. Втім, ще 80 років тому спортсмени змагалися на 3-, 4-, 5- і 6-місних машинах, так званих триплетах, квадруплетах, квінтуплетах і сикступлетах…

Уже наприкінці XIX століття велосипед залишив далеко позаду свого незграбного пращура — самоката, перетворившись із забави диваків на чудовий транспортний і спортивний засіб. "Неоціненний, ні з чим незрівнянний сталевий кінь", "найвище поетичне вираження в металі", "найгеніальніший винахід XIX століття" — такими захвальними епітетами величали тоді двоколісну машину. Вона вже мала зручну геометрію рами, ланцюгову передачу, надійні гальма, шарикопідшипники, механізм вільного ходу, пристрій переключення передач і… репутацію легкого і надійного засобу пересування.

Здавалося б, перед велосипедом відкривалися всі дороги, і все ж не обійшлося без палиць, які намагалися встромити йому в колеса. Не приховували свого осуду торговці кіньми і фуражем, відчувши, як різко впав попит на їхній товар. У зв’язку з масовим захопленням велосипедом, наприклад, в Англії дуже зменшилося виробництво роялів, у Франції велоспорт несподівано потіснив гру в карти. З публічними звинуваченнями в пресі виступили навіть деякі авторитети, щоправда, приховуючи своє ім'я. Так, в газетах і журналах з 1880 по 1900 рік можна було прочитати таке: "…коні ніколи не звикнуть до цього чудиська, воно може прижитися тільки в пустелях, де з часом перевершить у швидкості хіба що верблюда" або про те, як один професор медицини вбачає згубну дію подорожі на велосипеді, оскільки вона може викликати "нечуваний біль з подальшими ускладненнями і може довести до… божевілля(!)". Діставалося велосипедистам і від споконвічних друзів — собак, що сприймали їх на дорогах вельми вороже. Тож вирушаючи у далекі мандрівки, деякі циклісти змушені були озброюватися пужалном і навіть спеціальним пістолетом, який називався велодогом. Пізніше, аби уникнути укусів в нічні часи, велосипедисти прив'язували до ніг… електричні лампочки, яскраве світло яких відлякувало агресивних псів, або ж надівали щитки-гетри, дуже схожі на сучасний елемент екіпіровки хокеїстів.


Велосилед-човен англійця Террі. 1884 рік.


Та ніякі надумані застереження чи то курйозні перешкоди не могли принизити авторитет двоколісного коника.


Велосани винахідника Д. Брау: велосипедист крутить педалі, шипи ведучого колеса чіпляються за грунт, і екіпаж мчить по снігу.


З кожним роком він завойовував усе більше й більше симпатій у громадян багатьох країн. На цей час було створено веломашини для пересування по воді, льоду і снігу. У 1895 році з'явився велосипед із… музикою — його переднє колесо мало невеличкий органний інструмент і флейту. В Європі було відкрито понад сотню велосипедних фабрик, а по другий бік Атлантики — в США — випускалося понад один мільйон машин різного призначення: тандеми, велодрезини, велосипеди для мисливців, пожежників, листонош, військовослужбовців. Велосипед взяли на службу в армії у Франції, Італії, Німеччині, Росії та інших країнах. Ось що писала з цього приводу російська газета "Южный край" в 1885 році: "В армії проходять експерименти з метою залучення велосипедів на військову службу. Велосипеди здатні пробігати вільно по 20 кілометрів за годину і можуть рухатися протягом кількох годин по нерівному ґрунту, канавах і т. п. Велосипеди преспокійно долають такі перешкоди, бо вони легкі і можуть переноситися на руках, а потім знову рушати далі. Вночі попереду велосипеда чіпляється ліхтар із рефлектором. Особливо зручним бачиться велосипед на службі військово-поштового відомства".

Пристрасне освоєння велосипеда військовими навело французького художника-фантаста тих років А. Рабіда на думку, що й через сто років — він навіть вказав точну дату — в… 1984 році (!) воюватимуть неодмінно на велосипедах. Своє передбачення вразливий митець утілив у рисунок, на якому неокавалеристи озброєні довжелезними списами, атакують ворога на двоколісних Машина (в книзі вміщено репродукцію).

Забігаючи наперед, мушу сказати, що такому прогнозу не судилося збутися Однак велосипед і до наших днів залишається таким собі екстравагантним атрибутом в деяких арміях світу, зокрема в швейцарських збройних силах, між іншим, оснащених сучасною бойовою технікою. "Вночі або в туман вони особливо небезпечні,— заявляють теперішні швейцарські стратеги. — Завдяки швидкості та безшумності вони ідеальне підходять для блискавичних атак та бо нових дій на перетятій місцевості" Зрозуміло, що мовиться не про якусь нову "диво-зброю", а про звичайні велосипед. До речі, до складу кожного із трьох польових корпусів швейцарської армії входить полк солдатів-велосипедистів, озброєних протитанковими гранатометами та ручними кулеметами. Сама ж конструкція армійського велосипеда була розроблена ще в 1905 році і з тих пір зазнавала лише не значних змін. Після другої світової війни велосипеди отримали барабанні гальма, а в 1984 році — фару та задній габаритний відбивач.

1 ... 6 7 8 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сам себе катаю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сам себе катаю"