Читати книгу - "Женька Жменька-Едісон"

— Забирай свої цяцьки і йди під три чорти!

Але Женька зараз був дуже далекий від будь-якої дріб'язковості. Він спокійно відповів:

— І золото. Щось ми, Котю, робимо неправильно. Золото, звичайно, випаруватись не може, але де ж воно тоді?

Котя вирішив схитрувати:

— Женю, чуєш, Женю, а що, як морське золото випаровується?

Женька глянув швидко, але уважно на пару, що вилася над тазом, і заперечливо похитав головою:

— Ні-і, не може бути…?Котя звів розмову на інше.

— От ми добуваємо золото. А нащо воно нам? Хіба ми якісь капіталісти, чи пірати, чи ті, як їх, що про них «Комсомольська правда» писала, ну…

— Валютники?

— О-о, валютники.

— Дурниці ти говориш. Знаєш, як воно в техніці потрібне. Але добувати його важко. От я й подумав: треба будь-що винайти, як дешевше видобувати золото…

І тут раптом Женька заціпенів і втупив очі в таз. Котя насторожився і собі почав приглядатися: може, й справді там вже показалося золото. Але на дні таза Котя побачив тільки в залишках ропи огризок звичайного олівця. Того олівця, яким Женька записував у зошит результати.

Власне, це вже був не олівець. Мабуть, він таки давненько влетів у таз з киплячою ропою, бо вже «уварився» і розпався на дві половинки. Котя помітив, що Женьчин погляд прикуто до тієї половинки, де зберігся графіт. І Котя не помилився. Женька ляснув його по плечі і вигукнув:

— Еврика!

— Отже, золото по боку? — пожвавішав Котя. Він непогано знав свого друга і відчував, що Женька вже охолов до золота і зараз захопився чимось іншим.

— Чому ж по боку? — ніяково знизав плечима Женька. — Бачиш, коли б у нас було два примуси, ми могли б ставити досліди паралельно. Ти б на одному примусі добував золото, а я б на другому примусі…

— Що б ти на другому примусі? — не втерпів Котя.

— На. другому примусі я б добував алмази, — мовив Женька і переможно глянув на Котю.

… Любий читачу! Ти вчишся у школі, вивчаєш фізику і хімію і вже, мабуть, забув досі (бо це вже давненько проходили), що м'який графіт, той самий, з якого роблять олівці, і твердий алмаз, найтвердіша речовина в світі, — дуже близькі родичі.

А коли, любий читачу, ти пригадав це, то, будь ласка, пригадай і те, що при певних умовах графіт може перетворитися в алмаз.

Женька Жменька, якого Котя Оберемок останнім часом називав Едісоном, теж знав про спорідненість графіту і алмазу і знав, що під впливом високої температури графіт може перетворитися в алмаз. Чув Женька і про те, що українські вчені навчилися робити штучні алмази, такі необхідні в техніці. І хоча розсудливий Котя попереджав Женьку, що його винахід буде схожий на винахід вже давно винайденого велосипеда, впертий Женька, забувши про золото, захопився виробництвом власних штучних алмазів.

Цей розділ написаний лишень з єдиною метою: якщо тобі, мій любий читачу, коли-небудь забагнеться добувати штучні алмази, не дотримуйся, будь ласка, технології, якої дотримувався Женька Жменька. А коли ти все ж таки обереш саме таку технологію, то, будь ласка, будь уважним.

Анатолій, сам того не підозрюючи, знову фінансував початок нових дослідів, купивши за карбованця змогу зостатися з Лідою віч-на-віч. Оскільки графіт у натуральному, так би мовити, сирому вигляді, у їхньому місті не продавався, Женька вирішив купити на карбованця олівців і вже з них добути графіт Так було й зроблено. Після цього Женька звелів Коті запаяти весь наявний графіт у бляшанку з-під консервів. Тепер своє слово мав сказати примус. Висока температура, якомога висока температура, взяти із старенького примуса все, що можна, і, будьте певні, через якийсь час у бляшанці заторохтять справжні алмази!

Примус працював справно, примус показав, на що він здатний, примус сказав своє слово, але це слово було зовсім не тим словом, яке сподівався почути Женька.

Увечері 19 квітня, о 18 годині 45 хвилин за місцевим часом (дату взято з «Лабораторного щоденника», решту розповів очевидець Котя), сталася катастрофа. Сталася з вини молодшого лаборанта.

Ви вже знаєте, що Котя любив попоїсти. За зекономлені на пальному гроші він купив бляшанку бичків у томаті. Етикетка від консервів відклеїлась, і зовні бляшанка з майбутніми алмазами мало чим відрізнялася від бляшанки з бичками. Але якби Котя був уважний лаборант, він би помітив, що бляшанка з бичками чиста, не вкрита кіптявою…

Котя був неуважний, і о 18 годині 45 хвилин за місцевим часом над примусом здійнявся томатний гейзер, а зірвана з бляшанки кришка, описавши круту орбіту, зіткнулася з Женьчиним лобом.

На щастя, киплячий томат і каша, що утворилася з бичків, не позаливали експериментаторам очі. А бабахнуло так, ніби вибухнула граната.

Коли б ми і надалі дотримувалися точної хронології і документальності, нам довелось би знайомитись із записом у книзі чергового міліції та історією хвороби хірургічного відділення міської лікарні. Але ми не будемо цього робити. Ми тихенько, щоб не тривожити розбиту Женьчину голову, поставимо крапку.

— Ти куди це, зарізяко? — звернулася Котина мама до Коті, бачачи, що її син збирається покинути батьківський дім. — Знову з отим гицелем палитимете снаряди? Він вже лежить, то й тобі захотілося.

Початок розмови не обіцяв нічого хорошого, Котя знав, що в таких випадках краще відмовчуватися, але не міг змовчати.

— Та який снаряд? То зовсім і не був снаряд, коли б то був снаряд, нас на шмаття б