Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Привид мертвого дому. Роман-квінтет 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Привид мертвого дому. Роман-квінтет" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 227
Перейти на сторінку:
домогосподаркою. Має вольове, з підгарлом лице, між брів — велику родимку. Таємно палить, любить носити плаття з великими квітчастими візерунками. Струна друга (Ре) — колишня друкарка тітонька Марія (Маня), бадьора і весела. Таємно любить випити. Третя (Мі) і четверта (Фа) струни — близнючки Ольга й Олена, обидві телеграфістки. Ольга вирізняється мудрістю. Олена мала чоловіка, що був поетом «із башти слонової кості». П’ята струна (Соль) — тітонька Людя, худенька, хвороблива, із голосом пташки, постійно ламає кістки, а в кімнаті має нелад. Молиться перед іконкою святого Леоніда. Шоста струна (Ля) — тітонька Броня. Її волосся фосфоризує, бо фарбоване фіолетово, а «очі палали, як розпечені бляшки». Це «жена совєцкого офіцера, которий погіб смертю храбрих». Сьома струна (Сі), найвища нота — наймолодша тітонька Віра, колишня бібліотекарка, єдина з вищою освітою. Найінтелігентніша, одягається зі смаком, вродлива й зараз. Захоплюється любовними романами, бо в молодості пережила їх декілька.

Отже, всі вони — дуже різні. Рівняє їх відсутність власних сімей, а також самотність кожної. Але спільний дім об’єднує їх, як і одна на всіх збережена долею дитина — племінник. Однак гама їхнього співжиття не ідеалізується, навпаки — вони постійно «гризуться» між собою, відповідно їхні стосунки описуються у прикметних «прозових» подробицях, відповідною лексикою. Перед читачем постають картини звичайного життя провінції, яка має переважно непривабливі фарби, але своєю справжністю, первинністю, щирою простотою — неодмінні переваги. Недарма без того пекла своїх стосунків тітоньки не можуть жити. Про нього знає і Станіслав, однак з міста, від своєї самотності, навіть слави відомого піаніста тікає саме сюди, в цей дім, бо переконаний: «Рідний дім — це як гавань для втікача».

Прикметно, що поетична пластика у цій частині так само присутня. Вона розлита в усьому тексті, починаючи від окремих деталей і закінчуючи візійними епізодами, що у вигляді сну чи марення переривають сюжет. Як приклад: дівчина йде до колонки з водою і раптом прозоріє й розчиняється, «ніби створена з диму». Подібні епізоди виконують акцентну або ж символічну роль, як химерний сон-марення Станіслава, в якому для спільного фотографування сходяться родичі, знайомі, померлі й живі, люди з минулого і з теперішнього.

Взагалі мотив сну є особливим у творчості Валерія Шевчука. У другому творі книжки — «Зачинені двері нашого „я“ (Історії зі сну)»— сон не лише образ минулого, а й головний чинник сюжету, композиційний стрижень, за допомогою якого стирається межа між реальним і уявним. Більше того, сон як прийом допомагає художньо осмислювати, що є для людини її пам’ять. Власне, цей Vox є своєрідною філософією індивідуальної пам’яті. Всі п’ять «історій» є історіями із минулого, яке має той же вимір свого існування, що й сон, як вияв найінтимнішого, найсокровеннішого, іноді підсвідомого — все це «зачинені двері нашого „я“», які для світу нічого не важать, зате індивідуально можуть змінити навіть усе життя.

Історія перша виконує роль своєрідного зачину: у ній ключ розуміння ідеї гармонійної єдності повсякдення і духовності. Біблійна історія про Яковову драбину, яка з’єднує небо і землю, перетворюється в дитячі сновидіння, що час від часу зринають у пам’яті героя. У них та драбина так і не стане дорогою до неба — підкреслюється абсудність і марнота нашого світу, в якому переважають звичайні земні пристрасті.

Вони оголено, з великою дозою іронії й самоіронії, досить динамічно, читабельно, що характерно для стилю Шевчука, описуються крізь погляд у минуле хлопця Макса в Історії другій, яка називається «Чистилищем». Його дитинство (на цей раз дитинство у місті) стає справжнім чистилищем для душі, але і її випробувальним загартуванням для майбутнього життя, бо ж у каятті, сумнівах і стражданнях, притаманних лише дитині, порушив усі десять християнських заповідей. Оповідь час від часу переривається вставними епізодами-снами, які вносять у текст притчевий акцент. Наприклад, зустріч Макса у сні з «осяйною істотою», яка пояснила, чим різняться люди юрби і люди неба. Чи його сон про людей-манекенів — тут вперше виокремлюється думка про наш світ як світ манекенів. Взагалі у творчості Шевчука неможливо знайти героя, хоча б наближеного до богочоловіка. Зазвичай усі вони є звичайними, маленькими людьми, якими рухає невидима рука долі, фатуму, всі вони залежні від зовнішніх обставин і внутрішньої спроможності тим обставинам противитись.

Напрошується закономірне питання: чи не в самій природі людини закладено первісну спроможність бути манекеном? Особливо воно загострюється у зв’язку з Історією третьою. Мабуть, це найбільш автобіографічна новела у всій книжці — очевидно, письменника щось спонукає згадувати власну любовну драму з минулого. Пристрасть земна, любовна керує вчинками, поведінкою героя настільки, що він неспроможний володіти собою, уважніше поставитися до попереджувальних, застерігаючих зустрічей на Бишівській дорозі з чоловіком «зі срібними ріжками». Сюрреалістична сцена, коли хлопець та чоловік під час бійки знімають власні голови й вони, як гумові кулі, пливуть і швидко зникають у небі, алегорично, притчево завершує банальну, як світ, любовну історію. Очевидно, внутрішня природа, сутність людини насправді може бути недосяжною так само і для неї самої, як і для зовнішнього світу. В. Шевчук навіть у притчевому підтексті нічого не стверджує категорично. Скрізь він насамперед дослідник. Про це засвідчує й коротка Історія четверта, яка є фіксацією еротичних снів Макса. До речі, всі історії об’єднує спільний герой-оповідач, кожна доповнює чи увиразнює історію його життя, починаючи від дитинства й завершуючи дозрілістю. Розповідаючи й сяк-так аналізуючи ці свої дивні сни-рефлексії, Макс пробує зазирнути і в зону особливо загадкову — жіноче єство, однак крізь такий ракурс йому, очевидно, так і не вдасться зрозуміти самого себе — надто спрощено і одноплощинно від сприймає свої стосунки з жінками.

Поза тим, основна тема — тема минулого — продовжується і в Історії п'ятій, основна думка якої — без попередньої історії людина перетворюється в манекена, а життя людини у світі є процесом створення своєї історії.

Тут обстежується той світ манекенів, на який раніше лише зверталася увага. Максові привиджується, як він виявляє себе манекеном у вітрині. Його мандри вулицями міста та поза його межами час від часу змінюються спробою самозанурення в «утонуле в пітьмі „я“», воскресити яке так і не вдається. Він прагне із фрагментів спогадів-сновидінь «створити історію себе», без якої, впевнений, так і залишиться манекеном, навіть якщо й олюднився, але це йому так і не вдається — адже власне «я» залишається за межею

1 ... 6 7 8 ... 227
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид мертвого дому. Роман-квінтет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"