Читати книгу - "Чарівні казки"

Тим часом королевич Арістон попрямував за порадою до всезнаючої феї, сподіваючись знайти який-небудь таємний засіб, щоб заспокоїти нестерпний біль свого серця, але вона не мала ліків від ревнощів, і кажуть, до цього часу їх так і не знайшли. Королевич і фея почали чаклувати з подвоєною силою, щоб перешкодити поверненню на острів такого небезпечного для їхніх намірів незнайомця, який видався їм чаклуном. Вони оточили скелю жахливими чудовиськами, і ті захопили більшу частину моря. їхня лють, підсилена чаклунським впливом, давала Арістону і феї цілковиту певність у тому, що ніхто не зможе відняти в них прекрасну королівну, адже вони так палко бажали будь-що утримати її біля себе. А Чарівлива ще дужче відчула принадність прекрасного незнайомця, засмучена перешкодами, які поставили на його шляху фея з небожем. Вона вирішила помститися за це принцу Арістону своєю ненавистю — найстрашнішою для того карою. Принц був невтішний, бо накликав на себе ненависть королівни своєю пристрастю, котра, як він вважав, мала розбудити протилежні почуття.

Королівна потай страждала, бо думала, що незнайомець забув про неї. їй здавалося: кохання давно вже повинно було примусити його дотримати своєї обіцянки і повернутися. Та інколи вона сама не бажала його повернення, згадуючи перепони, якими фея і Арістон перекрили доступ до острова. Одного дня, поринувши в ці суперечливі міркування, вона гуляла на самоті на березі моря, бо Арістон не наважувався більше ходити за нею, як раніше (королівна відмовлялася навіть дивитися на розваги, якими її звичайно звеселяли), і дісталася того самого місця, яке так добре запам’ятала після появи незнайомця. Раптом вона побачила на морському просторі невимовної краси дерево, що пливло до скелі. Його колір, той самий, що й миртової альтанки незнайомця, спочатку її звеселив.

Дерево наближалося, і чудовиська хотіли заступити йому шлях, та враз легенький вітерець, поворушивши його гілля, скинув кілька листочків прямісінько на жахливих потвор, і ті одразу ж відступили перед такою легкою зброєю. Більше того, вони вишикувалися круг дерева, немов висловлюючи цим свою пошану. Дерево наблизилося до скелі, не зустрівши на своєму шляху інших перепон, і розкрилося. Усередині на маленькому троні із зелені сидів прекрасний незнайомець. Побачивши Чарівливу, він швидко звівся на ноги і почав розмовляти з нею так розумно й палко, що, розповівши йому в кількох словах про своє життя, вона не змогла приховати, як зворушило її його повернення, і утаїти свою ніжність.

«Але, — додала вона, — чи справедливо, що ви дізналися про мої почуття ще до того, як я довідалася принаймні про ім’я людини, яка їх викликала?»

«Я не мав наміру приховувати від вас своє походження, — відповів чарівний незнайомець, — та, перебуваючи поряд із вами, можна говорити лише про вас. Однак, якщо ви того бажаєте, я підкоряюся і хочу повідомити, що звуть мене Листяним королевичем, я син Весни і морського князя, родича Амфітріти; це дозволяє мені поширювати свою владу на море. Моя імперія охоплює всі куточки землі, де визнають весну, але живу я майже завжди на благодатному острові, де вічно панує та чарівна пора року, яку дарує моя мати. Повітря там завжди чисте, луки вкриті квітами, сонце ніколи не обпікає своїм палючим промінням, воно наближається до острова лише для того, щоб освітити його. Ночей там не буває ніколи, тому його називають островом Ясного дня. Острів населяє народ настільки х люб’язний, наскільки м’який його клімат. Це одне з тих місць, де я пропоную вам приємно і спокійно царювати і де ви будете володаркою мого серця і всього іншого. Але для цього, прекрасна королівно, — вів далі королевич, — потрібно погодитися на те, щоб залишити цю скелю, де ви перебуваєте у справжньому рабстві, хоч як би вас тут вшановували, аби пом’якшити його».

Чарівлива не могла зважитись на негайний від’їзд разом із Листяним королевичем, незважаючи на страх перед чаклунством феї і веління серця. Вона сподівалася, що вперта відмова охолодить кохання Арістона, і тоді фея поверне доньку батькові, у якого Листяний королевич зможе просити її руки.

«Але я хотіла б, принаймні, — сказала королівна, — мати можливість повідомити вам про те, що відбувається на цьому острові, хоча й не знаю, як це здійснити, бо тут все викликає у мене підозру».

«У такому випадку, — відповів Листяний королевич, — я залишаю з вами підданців мого друга. Вони завжди будуть поруч із вами й допоможуть повідомити мені ваші новини. Лише пам’ятайте, прекрасна королівно, про те нетерпіння, з яким я чекатиму на них».

За цим королевич наблизився до свого дерева й доторкнувся до його листя: звідти вилетіли два найгарніших у світі метелики — один вогненно-білий, другий жовтаво-сірий. Королівна захоплено роздивлялася їх, а Листяний королевич сказав їй з усмішкою:

«Бачу, що вас здивував вигляд повірників, яких я залишаю тут. Але ці метелики не тільки те, що ви бачите: вони самі розкриють свою таємницю, коли дозволите їм розмовляти з вами».

Тут Чарівлива помітила вдалині кількох німф, які розшукували її на цьому відлюдді. Вона попросила Листяного королевича якнайшвидше їхати звідси. Він підкорився, незважаючи на нескінченну тугу розставання. Та все ж його помітили і попередили фею й Арістона про повернення незнайомця на острів. Одразу ж, намагаючись позбавити прекрасну королівну засобів і навіть надії знову побачитися з ним, її охоронці спорудили на верхівці скелі башту, щоб надалі почуватися в повній безпеці. їх неприємно вразило те, що сталося з чудовиськами, тому, не покладаючись більше на звичайне чаклування, вони зробили башту і скелю невидимими для будь-кого, хто їх шукатиме.

Таке жорстоке ув’язнення кинуло Чарівливу в розпач, бо королевич Арістон не приховував від неї, що зробив усе невидимим. Він навіть намагався зобразити перед нею таке піклування, як вияв своєї ніжності, але ненависть і презирство Чарівливої до нього зростали з кожним днем, і вже