Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » День на роздуми, Олександр Вікторович Зима 📚 - Українською

Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

267
0
03.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "День на роздуми" автора Олександр Вікторович Зима. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 119
Перейти на сторінку:
теж дозволили про шити кулями бодай одну траншею, в якій сховалися наші майбутні вороги. Гляньте, як красиво фонтанує кров з пробитого горла. З того самого горла, яким солдат виголошу вав комуністичну пропаганду, щоб відібрати ваші мільйони, сер.

— Ви не були найманцем, Пітер? — несподівано запитав Малькольн.

— Я навіть не був солдатом, — невдоволено пояснив Пітер і вимкнув телевізор. — Мене ще змалку привчили до того, що всяке зло, яке вчинила людина, стає її постій ним бумерангом. Хіба не так?

— Гадаю, цього не знає ніхто, — невпевнено відказав Вундстон, добуваючи з кишені чергову сигару, яку він не так курив, як чадів димом. — В одному я переконаний: світ — це боротьба добра і зла. У великому й малому. Енергія не народжується без боротьби.

— По-вашому, сер, війни неминучі? — поцікавився Гоулд.

Вундстона дратувало, те, що він опустився до рівня Гоулда і сперечається з ним, як з рівним, але все ж продовжив:

— Якщо ви розумієте під боротьбою лише вбивство собі подібних, то ми ніколи не порозуміємось, сер, — підкреслив Х’ю, зиркаючи на Малькольна, котрий задумливо дивився на зіркоподібний шрам на шиї Пітера. Малькольн не чув, про що говорили Пітер з Х’ю, тому його запитання захопило Гоулда зненацька, і Гоулд здригнувся, механічно втискуючись пальцями в оббите шкірою кермо машини. Малькольн запитав:

— Містер Гоулд, ви тоді не знали, що стріла звичайна, не затруєна?

Пітер не зразу відповів, а Х’ю не міг збагнути, чому саме про це питає Малькольн і звідки він міг довідатися, що Гоулд був поранений стрілою.

— Ви пережили страх смерті, сер, — продовжив Малькольн, — і тепер знаєте, як тяжко вмирати. Через те ви такі наполохані й обачні. Хіба не так?

— Я ненавиджу насильство, — тамуючи стогін, одказав Пітер. Він зглянувся в дзеркалі з Малькольном, пояснив: — На моїх очах помер Джон Райтер. У страшних корчах. Його теж не обминула стріла дикуна.

— Невже досі червоношкірі полюють на нас? — здивовано запитав Вундстон, нервово струшуючи попіл з сигари. — Це для мене прикра новина.

— Містер Гоулд лежав із стрілою в потилиці навіть не на нашому континенті, - пояснив Вундстону Малькольн і знову звернувся до Гоулда: — Вашим шефом тоді був Дейвід Рассел?

— Що ви?! — з обуренням вигукнув Пітер і озирнувся на Малькольна, щоб пересвідчитися, чи вірять йому. — Я тоді був дуже молодим і хотів швидко розбагатіти. Після тієї ночі, коли мені, наче струмом, пронизало шию і збило з ніг, я зрозумів, що великі гроші платять тому, хто вміє вбивати. І робить це без зайвих емоцій. А мені було жаль тих голопузих.

— Ви не можете бачити, коли на когось підіймають зброю. Чи не так? — запитав Малькольн і сам відповів: — Ви завжди думаєте, що колись і на вас гляне чорна зіниця дула. Але це дрібничка, сер, бо, коли уб’ють вас, мене чи містера Рассела, про це кричатимуть усі газети і наша смерть не загубиться в світі. Страшніше, коли ніхто не побачить, як пихне вогонь з дула, ніхто не напише про це лише тому, що нікому буде писати. І станеться все це дуже просто: через континент покотиться океанська хвиля з швидкістю реактивного літака, а позаду — нічого живого! Голий базальт! Геніально, правда?

— Мені не дано про це думати, сер, бо я про це вперше чую, — прошепотів блідими устами Пітер. Їдучи сюди, він дещо зрозумів з натяків Рассела: ті, кого він везтиме, страшні своїм розумом, але саме тому вони великі люди Америки. — Я навіть не знаю, чи зможе хто таке зробити, сер.

— Це можемо зробити ми, сер, — жовчно усміхнувся Малькольн. — Я і містер Вундстон. Невже ми не схожі на вбивць? Вам доводилось бачити їх зблизька. І не раз. То як? Схожі?

— Ви жартуєте, сер, — ухилився від відповіді Пітер. — Хоча б тому, що вас запросив до себе містер Рассел.

— Він випадково не пастор — проповідник нової релігії миротворців? — покепкував Малькольн, розуміючи, що всі його докори й знущальний тон справді пов’язані з власною невлаштованістю в житті, в якому гине талант через постійне безгрішшя.

— Містер Рассел великий фантаст, — сказав на те Гоулд з повагою й шанобою до свого шефа. — Він мріє про вічний акумулятор, і через це його вважають диваком, що кидає гроші на вітер.

— Ви обожнюєте свого шефа, чи не так? — запитав Малькольн.

— Інакше б я не служив тут, — пояснив Пітер, як і на лежало відповісти тому, хто не, хоче залишитися без роботи.

— Тоді запропонуйте шефу назвати вічні акумулятори «Мустанг-ХДМ». Звісно, акумулятори називатимуть просто «мустангами», але кожному кортітиме дізнатися, що криється за трьома літерами. Навіть Дейвіду Расселу. Скажу лише вам: це перші літери імен Х’ю, Дейвіда і Малькольна. Якщо хочете, то продавайте своєму шефу цю ідею як власний винахід. Вам дуже потрібні гроші, сер, а Рассел охоче купить у вас цю рекламу.

— Спасибі, сер, — тихо подякував Пітер. — Ви дуже великодушні. Як і містер Рассел. Цим ви схожі, сер.

Х’ю Вундстон довго не міг згадати, в кого ще, окрім Пітера Гоулда, була така покірність у поводженні. Аж тепер, коли Пітер трохи втягнув шию в плечі й відвів очі від дзеркальця, згадав голос і манеру офіціанта Едді. «У них, — подумав Х’ю, — однакова печать рабства. — Від цього відкриття Х’ю мерзлякувато повів плечима, добиваючи себе нищівними докорами совісті: — Раби, жалю гідні раби. І чорні, й білі. Невже і я з Малькольном з тією ж печаттю в душі? Ні-ні, ми не заради грошей… Наука ніколи й ні для кого не була рабством. Ні-ні, так не можна думати, інакше постійно відчуватимеш спиною свист батога. Я не про це думав. Ні-ні! Я хотів лише сказати, що не тільки негри у нас раби. Так, я лише це хотів собі сказати».

Макларен не відводив погляду від високих кактусів, що аж до обрію захаращували рівнину карачкуватими стебла ми й поволі

1 ... 6 7 8 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День на роздуми, Олександр Вікторович Зима», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"