Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » День на роздуми, Олександр Вікторович Зима 📚 - Українською

Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "День на роздуми" автора Олександр Вікторович Зима. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 119
Перейти на сторінку:
оберталися, розставляючи вусебіч короткі грубі пагони, схожі на обрубки рук.

— Ландшафт майбутнього. І ним володітимуть каліки з куксами. Повна гармонія.

— Настрій у вас нікудишній, — зітхнув Вундстон і запитав: — Ви були коли-небудь в заміському маєтку Рассела?

— Не випадало нагоди. Чув лише, що місячної ночі містер Рассел милується танцями мавок. Скільки там ставків? — звернувся до Пітера.

— Як коли.

— Тобто?

— Вілла містера Рассела схожа на замок, оточений широким каналом з густими вербами. Штучні дамби ділять канал на ставки. Кількість дамб залежить від настрою доньки містера Рассела. Її називають Високою Кандіс.

— Ви не знаєте, скільки платять мавці за один сеанс нічних танців? — запитав Вундстон, хитрувато поглядаючи на Малькольна.

— Це не таємниця, сер, — відповів Пітер. — Дейвід Рассел запрошує трупу з негритянського балету. А в дівчат того балету, як вам відомо, загострене відчуття власної гідності. Містер Рассел оцінив ту амбіцію в п’ятсот доларів за вечір.

— Чув!? — вигукнув Вундстон, повертаючись на м’яко му сидінні й хапаючи Малькольна за плечі. — Дівчисько, чорношкіре мавпеня з гарненькими ногами, за один вечір заробляє те, що мені платять за два тижні. Мені — фізику, перед ким навіть майбутнє схиляє голову.

— Містер Рассел просто дивак, — зауважив Пітер. — За тисячу доларів можна найняти дюжину білих дівчат, які танцюватимуть незгірш, але Дейвід любить чорних примар. Він колись накладе за це головою: негри двічі обстрілювали нашу машину.

— Удень чи вночі? — уточнив Х’ю, ніби це мало якесь значення.

— Умирати однаково при сонці й при місяці, - буркнув Пітер, пригальмовуючи машину перед поворотом на алею, яка починалася від бетонованого шляху й тягнулася аж до вілли Рассела.

— Звичайно, — погодився Х’ю й цілком серйозно пояснив свою цікавість: — Я хотів лише знати, коли безпечніше кататися з вами.

— Якщо вірити записці, - мовив Пітер, — що я знайшов на своєму сидінні, Рассела уб’ють між першим і другим сніданком. Ось на цій алеї. Рассел дуже реготав, коли про читав цю записку. З тих пір він називає алею ешафотом Дейвіда.

— Гм, — муркнув Х’ю. — На такій швидкості важко розгледіти, хто сидить у машині, і замість Дейвіда мені вгатять кулю під ребро. Зараз, як ви зауважили, саме час готуватися до другого сніданку, сер.

— Нас троє, а вони полюють лише на Рассела, — заспокоїв Вундстона Пітер, не збавляючи швидкості машини.

— Це інша справа, — пожвавішав Х’ю й глянув на стрімку вежу заміської резиденції Рассела, на рівний квадрат лісу, що одним ріжком оточував замок, скосив очі на радарну установку й літак, які виднілись ліворуч від алеї, й сказав, ні до кого не звертаючись: — Розум і багатство — речі несумісні. І в цьому парадокс цивілізованого світу. Як не дивно.

II

Пітер подзвонив. З легким придихом розчинилися високі дубові двері, і на порозі з’явився двометрового зросту негр з кольтом на поясі.

— Привіт, Джіммі! — усміхнувся до нього Пітер і кивнув на Х’ю й Малькольна: — Ми — до шефа.

— Зброю прошу залишити в холі, - нагадав Джіммі, зачиняючи двері й прошкуючи слідом за візитерами.

— Ці джентльмени більше покладаються на свій розум, а не на пістолети, — одказав Пітер, але Джіммі наздогнав гостей біля сходів на другий поверх, чемно, проте владно повторив:

— Прошу ваші піджаки, джентльмени.

Х’ю переглянувся з Пітером, здвигнув плечима й вилущив ґудзика з петельки свого широкого піджака.

— Цього разу можеш не наполягати, Джіммі! — почулося з верхньої галереї, і всі разом підвели голови — до них привітно махав рукою кремезний чолов’яга в сірому гольфі, сталевого кольору штанях і білому піджаці спортивного крою. — Х’ю, Малькольне, прошу, піднімайтеся нагору. Пітер і Джіммі постережуть наші душі. Чи не так, хлоп’ята? — весело запитав Рассел і легенько плеснув у долоні, озираючись.

— Мабуть, ці джентльмени од самого Президента, — буркнув Джіммі, маючи надію одержати від Пітера інформацію.

Дивився в широку спину Х’ю й думав, чи зміг би звалити цього товстуна одним ударом в щелепу, чи довелося б добивати в тім’я, як робив це, коли супроводжував Рассела в портових кабаре.

— Ти маєш рацію, Джіммі, - сказав Пітер, всідаючись у глибокому кріслі біля бронзового божка й добуваючи з бара пляшку рому. — З твого дозволу пропущу келишок. Нерви щось розгулялись.

— Дейвід приймає гостей у «малахітовій шкатулці», де бувають тільки люди Президента, — думав про своє Джіммі, зважуючи свою поведінку з Вундстоном і Маклареном.

— Що нам до того, Джіммі? — зауважив Пітер, журно посміхаючись. — Пес завжди залишається біля порога й чекає, поки хтось зверху кине йому недоїдка. Сідай, Джіммі, та вип’ємо за нас.

— І за нашого шефа.

— Безперечно, Джіммі, - похопився Пітер, знаючи дурнувату вдачу Джіммі. — Мені, як і кожному з резиденції великого Дейвіда, не набридла ця служба.

— З цього завжди і починай, — муркнув Джіммі, сідаючи до великого столу з червоного дерева, на якому стояв відеотелефон і довжелезний пульт з різнокольоровими кнопками. — Не знаю, як ти, — бликнув на Пітера Джіммі, - а я почуваю себе господарем дому, де затишно мені і моїм дітям.

— Це правда, Джіммі. Я завжди казав, що ти великий Цербер цього замку. І, мабуть, через те, що саме тут Висока Кандіс утопила в ставку твого першого сина Джоя, — шпигнув Пітер, бажаючи подрочити Джіммі.

— Джой сам винен. І ти це добре знаєш, — захрипів Джіммі, поволі підводячись з крісла. — Якщо ти хочеш над кимось позбиткуватися, то раджу мене обминути.

— Це я просто згадав Високу Кандіс, — не моргнувши оком, сказав Пітер, — До речі, де вона? І чому ніхто не стріляв з головної гармати, коли

1 ... 7 8 9 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День на роздуми, Олександр Вікторович Зима», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"