Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік 📚 - Українською

Читати книгу - "Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік"

272
0
03.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Великий день iнкiв" автора Юрій Дмитрович Бедзік. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 76
Перейти на сторінку:
далі цих чужоземців! Свята церква відступиться од тебе, якщо ти допомагатимеш безбожникам”.

— І ви злякалися, капітане?

— Я йому сказав, що генерал Матаразо мало розстрілював отаких жалюгідних перевертнів!

Це було вранці. Відтоді минуло дві години. Час немалий, щоб вгамувалися пристрасті в капітановому серці. Судно пройшло чимало річкових закрутів, туркотіло тепер по сліпучій розлитості хвиль між затопленими хижками, поодинокими деревами. Сонце вибралося на самісіньку середину неба. Втомлене, розтеклося палючим блиском, ллє на землю потоки тепла, гасить спрагу в безкрайніх розливах ріки.

Тільки тут, серед мовчазної Оріноко, це тепло надто щедре. Під спекотним промінням сонця ріка аж парує. І в серці Крутояра— тоскна тривога. Як скінчиться ця далека мандрівка? Перед професоровими очима раптом постало обличчя старого шведа: сухий, гачкуватий ніс, очі в глибоких западинах, безкровні губи. Ті губи витискають глухі, пройняті жагучою надією слова: “Ви належите до людей, які не відривають науку од справедливості”. Він був певен, той дивний, впертий чоловік, що професор Крутояр не відмахнеться од його заклику. Так воно й сталося. Так воно й мусило статися. Крутояр пам’ятає, як вони того дня втрьох — Олеся навмисне послали кудись на вулицю! — зібралися на коротку нараду. Важкий, вайлуватий Бунч, мнучи змокрілу від поту хусточку, довго супив брови, сопів, жував товстими губами, роздивлявся кінчики своїх черевиків, аж доки видавив хрипким, невдоволеним голосом: “Я не люблю романтичних історій, але ви можете розраховувати на мене”. Гарячий, відчайдушно сміливий Самсонов, схопившись на ноги, замахав руками. Він не припускав навіть думки про відмову. Негайно збиратися в дорогу, негайно міняти маршрут! Він говорив із таким завзяттям, наче хтось думав інакше. Професор засміявся, поплескавши Самсонова по плечу. “Якщо спільна думка на користь Ван-Саунгейнлера, ми повинні сьогодні ж взятися за підготовку до подорожі. Літак нам не потрібний, квитки здамо. Доведеться найняти невеличке суденце, домовитись з капітаном про день виїзду. Подзвонимо в посольство і з’ясуємо деякі деталі. Але я мушу попередити вас, друзі: сельва жорстока й невблаганна. На нас чекає чимало небезпек”.

Тоді, вимовляючи ці слова, Крутояр не здогадувався, що їм так скоро доведеться переконатись в їх суворій, тяжкій правдивості. Звичайно, він відчував, що за радіограмою сміливого голландця криється щось більше, ніж просто наукове відкриття. Чому Ван-Саунгейнлер посилає з сельви свої радіограми замість того, щоб повернутись до “цивілізованого” життя і розповісти всім про свою знахідку? Хто обірвав радіопередачу? Чому Ван-Саунгейнлер цілий рік не давав знати про себе?..

— Кириле Трохимовичу, — звертається професор до Бунча, що дрімає в шезлонгу, відкинувши назад масивну, посріблену сивиною голову, — вам не здається, що особа голландця чимось дратує місцеві власті?

Бунч сидить похмурий, сонний, очі заплющені, губи злегка ворушаться. Голос добувається, ніби крізь вату. На його думку, особа голландця дратує не тільки місцеві власті, а й самого президента. Уряд генерала Батіса не любить надто пронозливих іноземців, які намагаються зазирнути за куліси його домашньої політики. І тому Бунч вважає, що в цій справі треба бути особливо обережним. Ніякого втручання у внутрішні справи республіки, ніякого політичного протидіяння властям, жодного вчинку, який би дав привід генералові Батісу до злісних, антирадянських провокацій.

— Ми йдемо на пошуки видатного вченого й мандрівника, — каже впевнено Крутояр. — Зрештою, ми виконуємо прохання Голландської академії наук, діємо за велінням совісті.

— Цілком згоден з вами, професоре, — мляво ворушить губами Бунч.

— Ми прагнемо допомогти Ван-Саунгейнлеру з’ясувати важливу наукову проблему, розплутати клубок історичних і етнографічних припущень.

— Із цим я згоден, професоре, — бурчить задишкуватим голосом лікар.

— То чому ж ці йолопи в поліцейських: мундирах намагалися перешкодити нашому просуванню у верхів’я Оріноко? Чому піп залякує капітана Пабло? Ви пам’ятаєте, Кириле Трохимовичу, Сьюдад-Болівар? Наш кораблик зустріли в порту мало не з тріумфальними почестями. А скільки теплих слів почули ми там. Нас водили по всьому місту, нас ушановували подарунками. Ось, мовляв, як люблять і поважають тут радянських людей. І раптом — поліцейські погрози!

— Ні, зовсім не “раптом”, дорогий професоре, — посміхнувся втомлено Бунч. — Коли мер дізнався, що ми збираємося розшукувати Ван-Саунгейнлера, то одразу ж змінив своє ставлення до нас. Не в його владі заборонити цю подорож, але я бачив, що він ладен був з’їсти нас разом з тельбухами.

Так, це була правда. Історія Ван-Саунгейнлера крила в собі щось незвичайне, суперечливе. Крутояреві згадалися повідомлення, які він читав раніше в газетах про банкет, влаштований Батісом у палаці Мірафльорес на честь “мужньої людини й друга”, про нагородження голландця вищим орденом республіки. Здається, президент Батіс і голландець були давніми знайомими, їх єднали якісь особливі зв’язки ще з часів минулої війни. Генерал Батіс навіть пишався тим, що йому довелося зустрітися в Лондоні з Саунгейнлером, і тепер охоче запрошував його до свого рідного дому. Але те, що було колись, ніяк не в’язалося з сьогоднішнім днем…

Під тент зайшли Самсонов і Олесь.

— Шановне товариство, — сказав, як завжди, жартома молодий географ, — бачу, ви зайняті розв’язанням великих світових проблем. Не забувайте, що світ, як це стверджує один милий, кирпатий філософ, — Самсонов хитро усміхається Олесеві, — матеріальний у всіх його проявах. Отож, для підтримки його матеріального існування чи не поповнити нам свої шлунки найматеріальнішими предметами харчу? Хто за це, прошу голосувати!

— Я обома руками й ногами за! — враз повеселішав Бунч і встав з крісла. — Шановний професоре, прошу до столу. Мені здається, що за обідом ми позбудемося всіх наших сумнівів.

Опасисте тіло Бунча, погойдуючись, попливло до каюти.

ТАЄМНИЦЯ ГОРИ КОМО

Темна, тропічна ніч впала над рікою. “Голіаф” ішов з притишеною швидкістю. Дрібно тремтіла палуба. Мотор глухо бубонів у трюмі. За бортом шурхотіли хвилі. Навколо ліхтаря, що висів під тентом, водила танок мошкара. Великі жуки, неначе ластівки, виринали з пітьми і бились об гаряче скло.

Олесь піднявся в капітанську рубку.

— Дозвольте спитати вас, кабальєро? — звернувся він до капітана Пабло, чітко вимовляючи іспанські слова.

1 ... 6 7 8 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік"